Жіноча освіта в давньому Станиславові

298

Сучасні українки дивують своєю освіченістю: за статистикою, 46,2% жінок і лише 36,8% чоловіків мають вищу освіту. Також серед студентів і випускників прикарпатських вузів переважає прекрасна стать. Важко повірити, що якихось сто років тому на сторінках станиславівської преси велися дискусії, чи потрібна жінці хороша освіта й чи може вона брати участь у громадському житті. Як же виховували дівчат у далекому минулому і де навчалися наші прабабусі?

Боротьба за жіночу освіту

В ХІХ ст. жінки здебільшого не мали професій, особливо це стосувалося представниць вищого суспільства. Дівчата з хороших сімей опановували початкову грамоту, навчалися рукоділля, гри на фортепіано, танців, рідше іноземних мов. У вихованні дівчат особливу увагу приділяли скромності й моральності: в деяких особливо побожних родинах на період посту навіть ховали чи завішували дзеркала, щоб дівчина думала не про власну красу, а про душу.

Єдиною кар’єрою, яку могла зробити така панянка, було вдале одруження і подальше перебування у вищому товаристві завдяки маєткам та соціальному статусу чоловіка. В ті часи говорили: «Жінка є нулем, якщо чоловік не стане поряд із нею і не буде її визначальною цифрою». Проте якщо чоловік не нагромадив за життя достатньо фінансів чи маєтків, становище вдови після його смерті було плачевним. Далеко не всі могли розраховувати на допомогу рідних.

В крамничках єврейських скупників нерідко можна було спостерігати таку сцену: жінка в жалобній сукні вдови за безцінь продає фамільну порцеляну чи інші цінні речі, щоб отримати хоч якісь гроші на прожиття. Не маючи освіти і професії, вдови не могли заробити собі на життя, деякі з них ставали утриманками багатих одружених чоловіків, не гребували навіть проституцією, але не відкритою, «вуличною», а завуальованою, «домашньою».

Кінець ХІХ й початок ХХ ст. відзначається активною боротьбою за права жінок. Ця прогресивна хвиля докотилася й до провінційного Станиславова. В газеті «Кур’єр Станиславівський» неодноразово з’являлися статті, присвячені цій темі. Автори зазначали, що тогочасна жінка у своєму прагненні стати активною в суспільному житті справляла враження дитини, яка бажає чогось, за що навіть не знає як узятися.

«Пересічна жінка, навіть досить розумна, може, й цікавиться політичним життям, читає газети, які формують у неї певну думку. Але вона все ж не може вважатися політично зрілою і свідомою. Тому її активність у суспільному житті можна вважати недоречною і передчасною». Вважалося, що головним ворогом жіночого розумового розвитку є… кокетство, адже флірт і яскраві туалети роблять з жінки нижчу істоту, забавку чоловіка.

Крім того, громадські активістки початку ХХ ст. були переконані, що жінка не може поєднувати активне громадське життя з сімейними обов’язками, адже сім’я і виховання дітей повинні бути для неї понад усе. Тож політику і активне громадське життя вони вважали прерогативою вдів або самотніх. Жінка повинна була «дорости» до виборчого права, тобто бути освіченою й політично грамотною, тому активістки ревно боролися за покращення якості жіночої освіти.

Жіноча наука в Станиславові

В ХІХ ст. станиславівські дівчата здобували середню освіту в семикласній польськомовній жіночій школі, яка у грудні 1890 р. була названа в честь польської королеви Ядвиґи. В 1880-х роках тут навчалося 1486 дівчат, зараз у цій будівлі працює школа № 7 на вул. Грушевського,16. В 1869 р. у місті відкрилась жіноча школа-пансіон під керівництвом Меланії Домбровської. На початку ХХ ст. вона знаходилась на вул. Липовій, 12 (нині вул. Шевченка). В цьому пансіоні особливу увагу приділяли розвитку мистецьких талантів вихованок і вивченню іноземних мов.

В червні 1909 р. в школі-пансіоні урочисто відзначили сорокарічний ювілей педагогічної діяльності її засновниці. З нагоди свята учениці підготували культурну програму – декламацію віршів німецькою, французькою й польською мовами, виступи хорового співу, а також дуже гарну виставку художніх робіт і каліграфічного письма. В 1912 р. Меланія Домбровська померла, що викликало великий жаль у її вихованок та жителів міста.

11 грудня 1900 р. австрійське міністерство освіти й віросповідань прийняло розпорядження в справі освіти жінок, яке дало поштовх для створення шестикласних жіночих гімназій. Основною їхньою метою було надання жінкам якісної середньої освіти. З вересня 1908 р. приватний шестикласний жіночий ліцей, сполучений з початковою школою для дівчат, запрацював і в Станиславові. Його відкрили сестри урсулянки, придбавши новозбудовану триповерхову кам’я-ницю на вулиці Камінського (нині вул. Франка, 14). До першого класу зараховували дівчат десятирічного віку, які успішно склали вступний іспит. Основною метою педагогів було не лише навчання, а й «вироблення благородного характеру» вихованок.

Випускниці ліцею могли записуватися до університетів як «спеціальні слухачки» і після шести семестрів науки скласти екзамени, які давали право займати посади при ліцеї й викладати в початкових класах. В 1911 р. ліцей перетворили на жіночу реальну гімназію, збільшивши термін навчання до восьми років. Перед Першою світовою війною там навчалися від 120 до 170 дівчат. В 1921 р. гімназія з реальної перетворилася на класичну, а учениць поділили на дві групи: гуманітарну та природничу.

В двадцятих роках гімназія мала фізичний, хімічний і біологічний кабінети з новітнім обладнанням, до послуг учениць були також кабінети історії, географії та інших предметів. Біля гімназії був спортивний майданчик, тенісний корт і впорядкований город. В закладі панувала сувора дисципліна, навіть у коридорах чергували монахині, а у вестибюлі сиділа вахтерка. Вони слідкували, щоб вихованки поводилися чемно, не ковзали по гладкій мармуровій підлозі в холі, адже цю розвагу дуже любили учениці молодших класів.

Перед «першими совітами» в навчальному закладі урсулянок освіту здобували близько двохсот учениць. З приходом радянської влади тут відкрили загальноосвітню школу.

Тут виховували українських патріоток

В 1907 р. сестри василіянки започаткували жіночі курси, які через два роки отримали статус приватної вчительської семінарії з українською мовою викладання, а також чотирикласну початкову школу. Навчання в закладах сестер василіянок мало яскраво виражений національний характер. Тут ставили за мету виховати українську жінку – релігійну, моральну, ознайомлену з життям свого народу, здатну до громадянської праці. Педагоги прагнули розвинути в ученицях найкращі жіночі якості: ніжність, м’якість, глибину почуттів, відданість своїй родині і своєму народу, моральну чистоту.

Навчання тут тривало чотири роки, крім загальних предметів, учениці вивчали педагогіку та методику викладання. Для набуття професійного досвіду вони проходили практику в чотирикласній початковій школі, що працювала при семінарії. Були й позакласні заняття, зокрема літературний гурток, де організовувались літературні вечори й культурно-освітні заходи. В 1925 р. в семінарії навчалося 237 учениць – найбільше за всю її історію. Спершу більшість предметів викладали самі монахині, а пізніше запрошували й світських учителів, що значно підвищило освітню цінність семінарії. Серед викладачів було багато яскравих особистостей – Микола Лепкий та його брат, музику викладав Ярослав Барнич – автор пісні «Гуцулка Ксеня» і чотирьох відомих оперет.

З 1933 р. відбувався набір у приватну гімназію, яка працювала паралельно з вчительською семінарією. На жаль, через війну гімназія не встигла підготувати жодного випуску. Біль¬шість батьків віддавали своїх доньок до навчальних закладів василіянок з морально-патріотичних міркувань. У своїх спогадах ті пізніше писали: «Наші батьки бажали, щоб сестри і вчителі засівали в наших душах зерна побожності й національної свідомості». За чверть століття понад три тисячі дівчат навчалися у закладах василіянок, але 1939 та 1946 роки перекреслили плани сестер – доля порозкидала їх по різних країнах, погнала до Сибіру чи змусила відійти в глибоке підпілля.

Газета «Кур’єр Станиславівський» у 1912 р. висловила цікаву думку, яка, можливо, спонукатиме й наших сучасниць активно розвиватися і всіляко підвищувати свій освітній рівень: «Вищий, розвинений і освічений розум жінки ніколи не дозволить їй потонути в дріб’язкових життєвих справах, загубити себе серед баняків чи модного шмаття. Її дух завжди зможе піднестися, делікатно й турботливо керувати розвитком дітей, усувати неспокій, що бродить у їхніх душах. Вона зможе підтримати дух чоловіка, укріпити його й возвисити. Хіба цього не досить для задоволення потреб жіночої душі у найшляхетнішому розумінні?»

Олена БУЧИК, Західний Кур’єр

Коментарі:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *