Конфлікт повноважень

103

Чим небезпечне дублювання функцій кількох правоохоронних органів

У червні 2016 року столичний Апеляційний суд розбирав обставини справи стосовно мера Вишгорода Олексія Момота. На кілька місяців раніше СБУ та Генпрокуратура повідомили про спільне затримання останнього нібито під час узяття ним хабара €1 млн. Голова СБУ Василь Грицак навіть вирішив особисто поінформувати громадськість про операцію з викриття рекордної, як тоді вважали, оборудки. За розслідування справи взялася прокуратура Київщини. Печерський райсуд визначив для Момота запобіжний захід у вигляді арешту із заставою 5 млн грн, а також відсторонив його від посади на два місяці.

Усі ці досягнення правоохоронців розтанули за один червневий день у приміщенні Апеляційного суду Києва. Головуючий на засіданні В’ячеслав Дзюбін постановив скасувати як арешт Момота, так і його усунення від роботи. Таким в Україні вже нелегко здивувати, хоча рішення Дзюбіна варте згадки. Воно стало одним із перших задокументованих свідчень конфлікту між старими органами правопорядку та новими — НАБУ й Антикорупційною прокуратурою. У мотивувальній частині ухвали суду буквально сказано: «Враховуючи те, що надані органом досудового розслідування докази не дають на даний час підстав пов’язувати особу підозрюваного з інкримінованими йому злочинами та самим керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, поставлено під сумнів докази, здобуті під час досудового розслідування, а також численні порушення норм процесуального права, а саме порушення підслідності, які залишились поза увагою слідчого судді, відсутні підстави для задоволення клопотання слідчого».

Звісно, порушення підслідності, на яке посилається суд, є тільки одним із багатьох аргументів, викладених у рішенні на користь Момота. Ішлось і про необґрунтованість ­підозри меру, і про відсутність будь-яких прямих доказів того, що кошти призначалися саме йому. Також із рішення суду зрозуміло, що правоохоронці тоді намагалися довести хабар €300 тис., а не €1 млн, як доповів Грицак. Одначе конфлікт щодо цієї справи між головою САП Назаром Холодницьким та НАБУ, з одного боку, й Генеральною прокуратурою, із другого, прямо вплинув на розгляд питання в суді й, цілком можливо, допоміг винним уникнути покарання.

За два місяці, що минули між заявою Грицака та рішенням судді Дзюбіна, справа мера Вишгорода з ласого шматка перетворилася на тягар, який намагалися перекинути одне на одного. Спочатку прокуратура Київської області спробувала все-таки передати її НАБУ. Але голова САП Назар Холодницький відмовився це зробити й повернув її на розслідування ініціаторам. Зокрема, він послався на те, що докази зібрано неналежним чином. Уже після рішення стосовно зняття арешту з Момота Холодницький різко розкритикував слідчих прокуратури публічно — у соцмережах. «Ще на час подачі заяви і проведення слідчих дій, задовго до затримання Момота та оголошення йому підозри, слідчим прокурорам прокуратури Київської області було достовірно відомо, що сума хабара, який пропонувався Момоту, перевищує 750 тис. грн, що згідно з КПК є злочином, підслідним НАБУ. Тому фактично всі зібрані докази є недопустимими, оскільки зібрані неуповноваженим органом», — зазначив він. А ще Холодницький звинуватив своїх-таки колег по прокуратурі в бажанні піару за будь-яку ціну.

Згодом стало зрозуміло, що історію про Момота не слід розглядати як виняток. За місяць ситуація повторилася практично повністю у справі про нібито хабар заступнику міністра охорони здоров’я Романові Василишину. Потім конфлікт між детективами НАБУ та слідчими ГПУ почав нагадувати вуличну бійку з великою кількістю ударів, які рідко досягають цілі. НАБУ оголосило підозру військовому прокурору сил АТО Костянтинові Кулику. У відповідь працівника Антикорупційного бюро звинуватили в незаконному прослуховуванні бізнесмена і прийшли з обшуком до центрального офісу структури. Точкою, коли трагедія почала перетворюватися на фарс, можна назвати сутичку спецпризначенців НАБУ із працівниками Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ. Інцидент стався посеред вулиці просто на очах у здивованих перехожих. Слідчі ГПУ пояснили, що обурилися виявленим стеженням за собою, у НАБУ це заперечили й назвали «позаштатною робочою ситуацією».

На думку першого генерального прокурора України Віктора Шишкіна, конфлікти між різними правоохоронними органами не є суто нашим явищем, вони трапляються в усьому світі, а ідеально прописаної в законодавстві «межі» досягнути неможливо.

«На превеликий жаль, якщо не буде одного державного органу, існуватиме і конкуренція між ними. Однак чи потрібно створювати один держорган? Особисто я його також боюся, адже це шлях до монополії», — переконаний Шишкін.

На тему прихованого конфлікту між КГБ та МВС радянських часів написано вже чимало. Протистояння по лінії СБУ — ГПУ — міліція існувало й за часів незалежної України. Однак характерною ознакою всіх цих конфліктів було намагання приховати їх від сторонніх очей. А нині боротьба відбувається мало не в режимі реаліті-шоу. Складається враження, що представники обох структур домагаються ще більшого розголосу. Саме це є серйозним свідченням того, що конфлікт перестав бути професійним і перетворився на політичний.

Підстави для нинішньої ситуації з’явилися набагато раніше, ніж самі НАБУ та САП. Ухвалена у 1996 році Конституція передбачала, що прокуратура поєднує повноваження слідчого органу й органу контролю за слідством лише тимчасово — до формування нової системи. Інакше кажучи, спеціальні слідчі органи на зразок НАБУ та ДБР, створення якого нині перебуває на етапі обрання керівників, за Основ­ним Законом слід було сформувати ще 20 років тому. Проте ГПУ з гіперкомпетенціями стала серйозним важелем впливу на всі сфери життя, а тому будь-яка влада (керівника Генпрокуратури завжди призначав президент) демонструвала цілковиту відсутність зусиль для зміни ситуації.

Створення ДБР, яке хоч і повільно, але триває після Революції гідності, мало поставити в цьому питанні крапку. Кожен новосформований орган, а також поліція займалися б своєю частиною роботи. За ГПУ мала лишитися підтримка обвинувачення в судах. Але тут уже виникають запитання саме до якості ухвалених законів.

На думку Шишкіна, серйозною помилкою став підхід до визначення повноважень слідчих органів у спосіб перелічення статей, які потрапили до їхньої сфери: «Якщо мова про виняткові статті, стосовно певного кола осіб, то постає питання: припустімо, особа скоїла злочин за кількома статтями, серед них і значні, і незначні. Раніше це все було в одній справі. А якщо тут одні розслідують тяжкі злочини, другі — корупційні, а треті — кримінальні правопорушення, як це в одну справу об’єднати?».

Окрім того, проблемою для ДБР є формулювання в законі виключного списку посад, обіймачі яких у разі скоєння злочину мають потрапити до уваги працівників бюро. Тут цілком можуть виникати такі ситуації, як із Момотом, якщо справи вчасно не передаватимуть до бюро або особу підозрюваного не вдасться встановити на початку розслі­дування.

Іще однією проблемою можуть виявитися нещодавно ухвалені зміни до Конституції в частині правосуддя. У них зазначено, що прокуратура «здійснює організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням». За словами Віктора Шишкіна, цей термін новий, і його досі не розтлумачено.

«Прокуратуру, з одного боку, нібито позбавили слідства, із другого — на неї покладено «організацію і процесуальне керівництво». І не вказано де. Отже, у будь-якому органі, який займається слідством. Я не знаю, як це тлумачитимуть у разі звернення до Конституційного Суду», — каже він.
Передбачити, як поводитимуться суди з огляду на таку кількість різночитань, наразі неможливо — остаточні відповіді дасть тільки судова практика. У тій-таки справі Момота Печерський райсуд не звернув серйозної уваги на порушення підслідності, хоча адвокати мера Вишгорода вказували на це майже від початку процесу. В іншому суді таку обставину визнали вагомою.

Що ж до публічної площини, то тут навряд чи слід очікувати зниження градуса конфлікту. Вочевидь, якби президент остаточно погодився на зміну ролі ГПУ в житті країни, то не відряджав би на посаду очільника відомства політичного великоваговика Юрія Луценка. Тому, хоч голови Генпрокуратури, САП та НАБУ й говорять примирливим тоном, нові конфлікти між цими органами — справа найближчого часу. Не такою однозначною видається відповідь на запитання, коли шквал новин про резонансні затримання зміниться новинами про покарання винних.

Андрій Голуб, Український Тиждень

 

Коментарі:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ

Новини за датою

Лютий 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Січ    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728  

Вибір редакції