Майдан. Історія перша: Людей розстрілювали у мене на очах, – журналіст Руслан Ганущак

2 137

20 лютого 2014 року назавжди закарбувалося у пам’яті мільйонів людей як «кривавий четвер». Саме в цей день стара, пострадянська Україна припинила своє існування, а вбивство десятків протестувальників у мирній європейській столиці розпочало відлік нової історії та боротьби, яка триває уже три роки.

Українці заплатили і продовжують платити страшну ціну за шанс реалізувати свою мрію.

У третю річницю трагічних подій на Майдані редакція WestNews хоче розповісти Вам три історії про трьох франківців, яких доля зробила свідками та учасниками тих перепитій. Їх ми публікуватимемо протягом дня 20 лютого.

Розповідь перша

Руслан Ганущак – журналіст-оператор. Відео, на якому видно, як Герой Небесної Сотні Роман Гурик допомагає виносити поранених, зняв саме він. Після Майдану пан Руслан вирушив на Донбас, де робив репортажі про сепаратистські «мітинги». Трохи згодом – почав знімати документальні фільми про війну на Сході.

IMG_8080

Руслан Ганущак

Майдан – лише складова частина великого процесу, який називається «Революцією».

«Я був на Майдані з грудня 2013 року і до останніх днів. Потім поїхав на Донбас. Моя участь в цьому процесі – фіксувати все на плівку. Я вважаю, що це важливо – аби все бачили не тільки в нашій країні, але й в усьому світі», – розповідає про себе Руслан Ганущак.

Івано-франківський журналіст Руслан Ганущак повернувся додому лише нещодавно. Останні два роки він служив військовим кореспондентом в полку «Азов». За цей час пан Ганущак встиг відзняти дві документальні стрічки. Зокрема, «Два дні в Іловайську» – про участь «азовців» в трагічній битві у серпні 2014 року.

«Кривавий четвер» Руслан Ганущак зустрів у готелі «Україна», неподалік якого і розстрілювали людей.

«Того дня сніданок був дещо незвичайним. В повітрі відчувалася напруга. В залі столової було менше людей, ніж завжди. І в якийсь момент на вулиці почулися постріли. Всі як сиділи за столом, так і побігли до вікна. Я зрозумів, що відбувається, покинув їжу і кинувся за камерою. Мені не потрібно було відходити від готелю – його хол поступово перетворювався у шпиталь та морг. На моїх очах туди безперервно заносили поранених та вбитих».

«Тим бідним дівчатам-волонтеркам доводилося робити страшний вибір – надавати допомогу цій людині, чи тій. Тут уже мало шансів йому допомогти, то може краще переключитися на того, кого ще можна врятувати? Там йому уже побратими закривають очі…».

Русланові Ганущаку вдалося відзняти момент, де Роман Гурик спершу допомагає забрати пораненого з Інститутської, а потім повертається назад – під обстріл. За кілька годин у нього влучить снайпер.

Відео Руслана Ганущака. У білій касці та камуфльованих штанах – Роман Гурик. 

«Я хотів осягнуту усю ситуацію, яка відбувається на Майдані, і пішов на Грушевського. Але там я зрозумів, що лише втратив час – силовики відійшли без бою, а основні події відбувалися на Інститутській. Постріли снайперів лунали до настання темряви».

Пан Ганущак каже, що речі, які були в руках у «майданівців», важко назвати зброєю.

«Це були якісь «мєлкашки» (малокаліберна зброя – ред.), мисливські рушниці – до снайперської зброї це не має ніякого відношення. А люди вмирали від професійних пострілів – в шию, в око».

Журналіст не міг повірити власним очам – у центрі Києва одного за одним вбивали мирних людей.

«Тоді у мене був двоякий стан. Звичайно, я відчував шок від того, що бачив. Але з іншого боку, я розумів, що роблю важливу роботу, тож піддаватися страху та паніці не можна. Я намагався робити так, що мій об’єктив побачив максимально багато. Дуже багато деталей я роздивився та усвідомив уже переглядаючи відео. На той момент збагнути це було важко. Я тоді ще не знав, що в цих убивць була настанова у журналістів не стріляти. Я знімав із-за якихось схованок, не йшов у «відкриту» – хто його знав, у кого вони ціляться».

В той день Руслан Ганущак обурювався – чому протестувальники йшли вперед по Інститутській? З дерев’яними щитами на кулі? Чому не закріпилися подалі від тієї зони?

«Лише потім я зрозумів, що по-іншому не могло бути. Для них було життєво важливо затвердити цю перемогу. Навіть ціною свого життя. І пояснити це простій людині, заради чого вони гинули, важко… Це була група відчайдушних, в основному юнаків. А багато людей йшло їх рятувати, відтягувати вже мертві тіла і теж гинули та отримували поранення».

Та на думку журналіста найбільше людей загинуло 18 лютого у Маріїнському парку.

«Там було побоїще. Я записував інтерв’ю зі свідками того бою, які стверджували, що людей закопували прямо там або вивозили у крематорії».

 «Я звинувачую себе в тому, що не знайшов сміливості залишитися в парку і все відзняти. Та нема гарантії, що там я залишився б живим». 

Бої в Маріїнському парку 18 лютого 2014 року. Відео з Youtube-каналу Олени Білозерської

При цьому, Руслан Ганущак вважає, що імена справжніх убивць нам ще не відомі.

 На питання, чи вийшов би він на Майдан, якби знав про такі наслідки, Руслан Ганущак відповів одним словом: «Звісно».

«Я був і на Помаранчевій Революції. Як це – щось відбувається і не приймати у цьому участь? Ти ж тут живеш! Це твоя країна, твоє суспільство, тут ростуть твої діти. Що ти потім їм скажеш? Для чого відсиджуватись?»

Революція для Руслана Ганущака ще не завершились. Майдан для нього – лише складова тривалого процесу.

«Ми живемо в унікальному, переломному періоді планети. І в якомусь сенсі нам пощастило. Для мене важливий не кінцевий результат – до нього ще дуже далеко. Для мене важливий сам процес та участь в ньому».

Підготував Роман Стельмах

Коментарі:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *