Тетяна Павлик: “Митець в нашій країні без захисту. Особливо митець, який працює на творчих хлібах”. ВІДЕО

561

Пропонуємо Вашій увазі другу частину інтерв’ю з івано-франківською художницею Тетяною Павлик, яка нещодавно отримала від Президента звання “Заслужений художник України”.

Ексклюзивно для WestNews пані Тетяна розповіла про свої відчуття, коли дізналася, що отримала звання “Заслужений художник України, розказала як стала моделлю та поділилася планами на майбутнє.

– От Ви і художник, і фотограф, і модель. Як саме Ви почали займатися фотографією та пробувати себе у модельній сфері?

Давніше я постійно фотографувала просто для себе, а коли потрапила у спілку до своїх колег-фотографів, то я багато що почерпнула від них. Я глибше глянула на фотографію. Потім колеги в мене вчилися, а я в них. Це такий для нас взаємообмін. Ну і пропонували бути моделлю.

Це велика знахідка для фотографа, коли модель творча особистість. Вона відчуває і розуміє митця з півслова. Створюється тандем. Так у нас створився тандем з Яремою Процівим. Він тоді створив серію портретів “Пікассо “. Була тільки одна модель, тобто я. Але всі роботи різні. Вони підтримані темою, яку Ярема брав у роботах Пікассо і створював на основі цих картини таку інтерпретацію. Це найбільша співпраця.

Багато моїх колег просто робили портрети або ловили на ходу, або попросили позувати. Це чисто по-дружньому. Один одному завжди допомагаємо.

– Що Ви відчували, коли дізналися, що Вас нагороджують званням «Заслужений художник України»?

Я розгубилася, бо не чекала саме тепер цієї звістки. Мене висунула Спілка Художників, в якій я вже майже 20 років.

В мене був 2 роки тому ювілей, була ювілейна виставка, каталог видавався. Ці два роки були дуже насичені, і висунули мене на звання якраз до ювілею. Я подякувала і знала, що це не завжди справджується, бо висування не означає, що цей результат буде. Два роки тривав цей процес. Переважно звання дають до якихось державних свят. Але те, що до 8 березня, я ніяк не очікувала. Мене почали вітати по телефону, я в Інтернет ще не заходила в той день і нічого не бачила, не відала.

Звичайно, це приємно, але звання – це пережитки минулого, це совкові залишки. Митець в нашій країні без захисту. Особливо митець, який працює на творчих хлібах. Він тільки з творчості живе, знаходить кошти на виставки, оформляє картини, перевозить на виставку. Це все митець робить самотужки. Звання – це така собі соціальна підтримка. Це державне визнання і вже є якийсь авторитет. Поки немає альтернативи, то треба приймати це.

Можна, звичайно, гонорово відмовитися. Але для чого, коли совість спокійна. В мене – сумління спокійне, бо я знаю, що я жила по принципу «роби те, що ти покликана робити». Мені хотілося це робити і я робила. Я знала, що інколи доведеться йти на жертви. Ти мусиш відірватися від цього світу і потім знову повернутися. Це залежить від людини. В мене так, що я мушу поєднувати: спочатку відриватися від землі, а потім приземлятися.

IMG_8862

– А плануєте Ви змінювати Івано-Франківськ на якесь інше місто? Можливо у вас були пропозиції переїхати у столицю або й взагалі у іншу країну?

Ні, такого не було. І я думаю, що не буде. В мене нема такого бажання. Звичайно, ти відчуваєш, що тут нема такої реалізованості, нема такого руху. Не продається так, як би хотілося. Але зараз в сучасному світі це вже простіше. Є Інтернет, і можна, не виїжджаючи зі рідного міста, знаходити шляхи заробітку.

Я люблю мандрувати, але повертаюся додому. Так Бог дав, що я в Івано-Франківську народилася і повернулася сюди. Є два прекрасних міста, в яких я пожила. Це Кам’янець-Подільський, там я художню школу закінчувала, і Львів. Все таки так доля склалася, і я вдячна, що я повернулася до батьківської хати.

– І на завершення, розкажіть, будь ласка про свої творчі плани на майбутнє.

Я намагаюся менше говорити про плани, особливо про творчі. Не тому, що забобонна. Просто справді я переконалася, що чим менше енергії ми даємо на слова, тим вона глибше і вагоміше вкладається в результат. Особливо це стосується творчості.

Я взагалі не дуже люблю плани, хоч якось я виживаю в цьому світі. Це в сучасному світі дуже складно. Завжди треба щось планувати. Але я так експромтом, так само, як техніка акварель. Вона мінлива і дуже гнучка. Так само я і в житті. З’являється якась ідея – тоді походу з’являються план.

Дальноглядних планів я не будую, бо не знаю, що буде завтра. Основне знаю, що хочу малювати. Це остаточно. А там, як Бог дасть.

Дякуємо, що Ви завітали до нас у студію та розказали про свої досягнення. Бажаю Вам, щоб Ви написали ще дуже багато гарних картин та натхнення Вас ніколи на покидало.

IMG_8854

Розмовляла Ірина Куйбіда

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тетяна Павлик: “Акварельний живопис – настільки рідкісна й складна техніка, що, можливо, тому не кожен береться за неї”. ВІДЕО

Коментарі:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ

Новини за датою

Травень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Вибір редакції