Володимир Пушкар: український гумор, як такий, він застиг, але не все ще втрачено. + ГУМОРЕСКИ

1 149

Гуморески та жарти авторства Володимира Пушкара вже давно стали не лише відомими на Прикарпатті, але і по всій Україні та в світі.

Володимир Пушкар – заслужений артист України, гуморист, автор, ведучий, один із засновників фестивалю гумору «Андрея».

Ми вирішили поспілкувати з п. Володимиром про стереотипи українського гумору, чим відрізняється прикарпатський гумор від інших, про тамадування, де столиця гумору на Прикарпатті, про популярні гумористичні програми, фестиваль гумору «Андрея» і головне, що потрібно зробити, щоб гумор в Україні розвивався.

Як, на Вашу думку, розвивається український гумор?

Український гумор, як такий, він застиг. Він дійшов до певного рівня і зупинився на місці. Так склалося, що власники телеканалів вибрали інший сегмент, інший вид розважального, гумористичного жанру, що само собою зупинило розвиток естрадного гумору, який я маю честь представляти. Нажаль, україномовні гумористи, на даний час є не у форматі. Хоча нас всі завіряють, що український гумор є, він розвивається і називають, що Вєрка Сердючка, Кролікі, камеді клаб, «95 Квартал» – це український справжній гумор. Тим самим виробляють у нашої молоді і в інших людей певний стереотип і формують хибне враження про український гумор. Безумовно, що і «95 Квартал», і інші з тих, кого я назвав – так, це також різновид якогось гумору, але це далеко не український гумор. Через інформаційний вакуум український гумор приречений не розвиватися.

Для мене є ще одна важлива і страшна річ – це те, що молодь, люди, які народилися у незалежній Україні, не знають класиків українського гумору: Штепселя і Тарапуньку, Павла Глазового, Анатолія Паламаренка.

Важко гумористу в сучасних реаліях розвиватися? Як ви ставитись до тамадування і ведення весіль?

Колись мої побратими Гриць Драпак, Ігорко Чепіль розказали, що є нові заробітки і треба йти тамадувати. Я їм тоді конкретно сказав, що це може бути тільки через мій труп. Я просто не переношу таких речей, коли я маю бавити п’яних людей. Але з часом, творчі люди змирилися, що копійку треба заробляти. Тамадування – це в певній мірі теж, якісь рамки, в які «загнали» українських гумористів. Проте і тут є позитив. Я ніколи не міг подумати, що весілля бувають на стільки чарівні, коли люди гарно бавляться. В мене недавно в Коломиї було весілля і воно було настільки яскраве: і гості, і атмосфера і молодята, що коли мені платили гонорар, то я відкрито сказав, що я не знаю за що мені платять, бо я з вами так веселився, так кайфував і відпочивав і Ви мене тішили в такій мірі, як я Вас. Бувають такі гарні компанії, в яких з великою приємністю працюється. Але є звичайно і ложка дьогтю в бочці меду.

Проте, дякувати Богу, негативу мало, бо все такі наші люди щирі і веселі. Щиро Вам признаюся, що з роками я дуже полюбив ювілеї. Ось це – моя стихія.

Як Ви оцінююєте рівень гумористичних програм, які зараз показують на телебаченні? Це український гумор?

Я не хотів би заперечувати чи критикувати ті зразки гумору, які зараз показують на каналах. До прикладу, «95 Квартал», безумовно ті хлопці на дуже хорошому рівні працюють і створюють якісний продукт, який має свого глядача. Проте, на мою думку, коли їх показують всюди і «чуть в голубці не додають», то їхній гумор втрачає смак і стає банальним. Потрібно зрозуміти, що український гумор – це не калька потужного, комедійного російського розмовного гумору і КВНу. Оскільки те, що показують по українському телебаченню – це все в більшій мірі копія, яку взято з аналогічних програм, які роками виходять в Росії. Саме через засилля російського гумору ми забули про власний автентичний український гумор, який зупинився в розвитку.

Я декілька разів мав честь бути участь на фестивалі «Вишневі усмішки» в Палаці культури України. Щоб ви розуміли це 5 тисячний зал, який протягом 3 днів мав аншлаги, оскільки там відбувалися «Вишневі усмішки», де провідні майстри сміху мали можливість виступити на такому фестивалі. Був регіональний відбір, бо так просто на фестиваль не можна було потрапити. Це було неймовірне свято, 5 тисяч людей 3 дні насолоджувалися відбірним українським гумором, який наживо показували на провідних українських каналах. З часом фестиваль зменшили до 2 днів, потім до 1 дня, звичайно не було прямих трансляцій, а потім фестиваль втратив своє першопочаткове значення.

Звичайно, появляються нові гумористи, такі як Сергій Притула, який організував україномовне шоу, яке має популярність, бо українці скучили за жартами на українській мові. Попри все і «Вар’яти шоу» і інші україномовні проекти – це є лише невеликим елементом українського гумору. Але їхня успішність говорить про те, що українські жарти є популярні серед глядача і це дає надію на розвиток різних жанрів гумору.

hqdefault

Що потрібно зробити, щоб справжній український гумор почати розвивати?

Це має бути комплекс заходів, які в цілому мають дати поштовх для розвитку гумору. Почати потрібно з дітей і як би це банально не звучало з прищеплення «любові до українського слова». Якщо цього не зробити, то діти будуть виховуватись зі стереотипу, що “Comedy Club” – це український гумор і іншого немає. Мають бути певні каталізатори: конкурси, фестивалі. До прикладу, наш фестиваль «Андрея». Ми зробили регіональний відбір, кращі переможці приїхали на фестиваль, були визначені переможців. Роблячи цей фестиваль, я зрозумів, що у нас дуже талановита молодь, яку потрібно підтримувати і давати можливість розвиватися. І це, направду, дає наснагу продовжувати обходити бюрократичні кабінети чиновників і щороку працювати над реалізацією гумористичного фестивалю «Андрея». Шкода, що чиновники, які мають перші бути зацікавленні у розвитку конкурсів, фестивалів і це не лише про гумор, але взагалі про українське мистецтво.

В період війни в суспільстві ставляться багато табу і заборон, дехто такі табу ставить і на гумор. Як повинен бути гумор саме зараз, в такий складний період для українців. 

Гумор – це сильний подразник. Тому будь яка влада боїться гумору, особливо коли він здоровий. З початком бойових дій на сході України я настільки був вражений цими подіями, що я перестав писати і майже рік нічого не писав. Такі суспільні події, як Майдан, а особливо війна я сприймаю дуже боляче. А потім я спам’ятався і сам собі сказав – не дочекаєтесь!!! Що ми маємо у сумі, завжди у скорботі жити? Я не кажу, що ми маємо феєрверки запускати і карнавали проводити, але ми мусимо жити. Приклад Ізраїль, країна завжди у стані війни. Попри те, держава процвітає, розвиває культуру, мову і новітні технології.

І нам не потрібно сумувати, ми маємо взяти себе в руки і жити.

Одесу називають столицею гумору в Україні, а де столиця гумору на Прикарпатті.

Для мене це Тлумач. Ми там робимо доволі потужні конкурси, фестивалі, там відбувається традиційний фестиваль гумору та сатири “Андрея” за участю провідних галицьких гумористів. Але через брак коштів, ми не можемо зробити його хоча б регіональний конкурс, щоб об’єднати декілька сусідніх областей. Звичайно було б добре наявність такого великого, об’єднюючого гумористичного фестивалю.  Але це окрема тема для розмови…

14_8

Чи є карпатський (гуцульський) гумор і чим він відрізняється від інших, які особливості його?

Безумовно що він є. Наш (карпатський) гумор він ментально інакший. В кожному регіоні гумор має свою особливість. В нас він має свій діалект, теми, які притаманні лише нашому регіону і тим він відрізняється від інших. До прикладу, гумор з нашим діалектом категорично не сприймається у Львові. У Львові прагнуть почути жарти здебільшого українською мовою, без діалектів, а у Одесі (Одеська область – РЕД,) наші гуморески з гуцульським діалектом сприймають на ура. Для мене це незрозуміло. Я вважаю, що коли у гуморесках чи жартах є слова, фрази, які притаманні певному регіону, своєрідна розмовна палітра, то це робить наш український гумор більш різноманітним і колоритнішим, його не можна підвести під певні рамки. На Закарпатті є свій гумор, якого немає ніде в Україні, і я признаюся, що він мені дуже подобається.

15542075_1354273364636867_3230613898297239755_n

Багато гумористів почали масово їхати закордон на гастролі до діаспори. Як там сприймають український гумор?

Людина, яка їде на заробітки, вона не дуже переймається державними проблемами, національними, культурними. Коли людина вже побула певний час за кордоном в неї проявляється ностальгія. Перш за все за рідними, близькими, хатою, селом і поступово ця побутова ностальгія переходить у щось більше. Там (за кордоном – РЕД) українська пісня, культура, більше цінується ніж в Україні. Життя не в рідній країні спонукало українців об’єднюватись, створювати гуртки, клуби, хори. До слова, в Чікаго є український музей, який створила наша діаспора і він на стільки розумно і цікаво продуманий, що мені схожого музею в Україні не вдавалося побачити.

Ми до 2013 року разом з іншими нашими гумористами часто гастролювали по світу. Можу відкрито сказати, що дійсно гарна площадка для реалізації себе і там спрагла духом публіка.

Жартувати і веселити – це Ваша професія, а Вас розігрували? Може траплялися якісь веселі історії?

Як таких розіграшів не було, звичайно на 1 квітня дзвонять друзі, пробують розіграти (сміється), але я не даюся. Я як гуморист завжди готовий до 1 квітня і розіграшів. На моє переконання найкращі історія чи випадок, це ті що сталися само собою, без підготовки і сценарію. 1 квітня у нас концерт у м. Трускавці, я вдома готуюся до виїзду. Пішов у ванну і чую під вікном гуде машина. А вдома нікого немає, і я собі думаю, ну хто мені так під хатою газує? Я відкриваю вікно у ванні, а в мене на подвір’ї стоїть «гімновоз», я офігів як то побачив. Питаю хлопців: “В чому проблема, хлопці, що треба?” Вони спокійно відповідають: “Ну, ви заказували машину?” Я кажу: “Так, але ще в лютому, а зараз квітень. Тим більше прийхали в таке свєто.” “В яке свєто?” – питають. Я кажу: “Ну ж День гумора”. А шофер мені каже: “Ну ж це не День гімновоза”.

Попри все традиції 1 квітня вони є не українськими. Перш за все через те, що на цей період припадає Великий піст. Наше українське свято веселощів, гумору та жартів – це свято Андрія. Зараз йде процес декомунізації, я прихильник не заборон, а створення альтернатив, якщо це стосується свят. Чи це 8 березня чи 1 квітня. Потрібно запропонувати людям так, щоб вони з часом самі відмовились від тих свят, які по своїй суті не є українськими. Ми, гумористи, працюємо над тим, щоб Андрея через призму нашого фестивалю стало святом гумору, сміху та веселощів принаймні у нас на теренах.

Маю надію, що нам вдася це зробити.

Володимир Пушкар спеціально для читачів WestNews надав свої нові гуморески. 

СМІЙТЕСЯ НА ЗДОРОВ’Я!

Благодійний унітаз

 

В школі марші так ніколи

Ще й не грали жодний раз –

Депутат везе до школи

В подарунок унітаз!

Телекамери прибули,

Фотокори – їм услід,

Три ксьондзи готові були

Заспівати «Многа літ».

Ми в Європу шлях збороли,

Нам дарунок саме раз!

Досить бігати за школу –

Будем мати унітаз!

Cей предмет в сучаснім світі –

Не одне з семи чудес,

Але тут, в сільській освіті,

То – нечуваний прогрес.

Хтось охрестить нас лохами,

Як на виборах той раз –

Це ж не гречка вам з пайками,

Це – фірмовий унітаз!

Полюбуйтесь по новинах,

Як народний депутат,

Кожні вибори незмінно

Любить свій електорат.

Всі обранці балаболи,

Окрім того, що від нас –

Віддамо за нього голос

І уклін за унітаз!

           Червень, 2015р.

 

     Кум-сепаратист з Росії

Кум їздить наш по сезонах

В Москву заробляти.

До нас прийшов, по приїзді,

У гості на свята

Накрилося стіл святковий,

Почалась гостина –

На то й Різдво,  би сходилась

До купи родина.

Посиділи не так довго,

Та й випили мало,

А кумові «дах поїхав»…

Ні сіло, ні впало.

– Ви, – каже, – тут в Україні,

Відстали від часу,

Лякаєте світ Майданом,

Ляшком і Донбасом.

 

Ви молитесь до Обами,

Немов до месії,

І Меркель вам пречистіша,

Від Аве Марії.

 

Ми пробуєм щось казати

Чи щось пояснити,

А кум, немов Жириновський –

Не мож  зупинити.

 

– Ви претеся до Європи

 З боргами й торбами –

 А там кругом підараси –

 Се буде і з вами!

 

Весь світ про те чув і видів

В російських новинах,

Як в нас дітей розпинають,

І смажуть живими(!)

Ми слабнемо! Теща ззаду

Впріває від злості:

Вже били би… Не пасує,

Бо кум… та й у гостях…

А се тобі ні спинити,

Ні писок заткати!

Не скільки там доробився,

Як розуму втратив.

Я виджу, що з нашим кумом

Даремна розмова.

– Чи ти вже там кум Лаврова,

Чи сват Кисєльова?!

 А той несе: – Тут фашисти!

Б(е)ндери кроваві!

Ви з хунтою Порошенка

І Сектором Правим!

 

І Пастор ваш –  жрець поганський,

Потомок Ваала,

А два Клички з Тягнибоком –

Агенти ЦАХАЛа.

 

Ще й ви самі на Донбасі

Війну розвернули…

І жодного там солдата

З Росії не було…

 

І ще на вас від Кірілла

Прокляття упали,

Бо славного президента

Хуйлом обізвали!

Бере моя теща рондель

Зі смальцем гарячим…

– То ми тобі тут фашисти,

І хунта звіряча?!

Ніхто не вспів заступитись

(Ніхто й не спішився) –

Як ся його зверху трісне!

Лиш смалець розплився.

Шкода мені – так ми з кумом

Не колядували…

Хіба летів через сходи –

Тоді віншували.

Баби його малацкали,

Як цапа шкідного.

Додасться їм анафема

Кірілла святого!

.

Така у нас була з кумом

«Святочна» розмова.

Нехай йому кумить Путін

Чи вовк із Тамбова,

Нехай іде щі хлебтати

В Росію бандитську,

Як він забув де вродився

І чию сцав ціцьку!

                              Різдво, 2015р.

За здоровя

В захопленні від народних

Порад  у  журналах,

Гнат  вирішив укріпити

Здоров’я привпале.

Почав спиртне обминати,

Не їсти ковбаси,

Варив чаї усілякі

І спав без матраца;

На холоді гартувався:

Морозами взимку –

В самих трусах – бігав босий

Довкола будинку.

Пішов йому другий місяць,

В такім екстремізмі,

Уже й почав відчувати

Прогрес в організмі.

Та вибіг раз голий з хати

Недоброї днини –

Заперлися ззаду двері

З ключем зсередини.

Коби були дерев’яні –

Ще міг би ламати,

А тут броня, як у танку,

І поверх десятий!

В одних трусах… Січень місяць.

Мож ласти зліпити!

Прийшлось йому, хоч-не хочеш,

Сусідам дзвонити.

А там сама лиш сусідка –

Як вгледіла Гната:

Я,– каже, – вас в голім виді

Не пущу до хати!

Той проситься: – Майте розум!

Чого вам боятись?

Мені лише по балконах

Додому добратись!

Розтануло серце в жінки.

Сусіда впустила,

Та краще би була цього –

Повік не робила…

Сусід не був верхолазом,

Не був альпіністом;

А шибатись по балконах –

Не в пазуху лізти.

Він пробував, намагався –

Вже й був на перилах,

Та далі йти не ставало

Ні духу, ні сили.

Вертається бідний в хату,

Щетина в морозі,

А тут якраз із роботи

Сусід на порозі!

Ви можете уявити,

Що хлоп відчуває,

Котрий застав коло жінки

 В трусах Николая…

            Відтак йому суть події

Вдалось пояснити…

Та Гнат уже був без зуба

І з носом розбитим.

                                                            Про два ребра поломлені

       В лікарні дізнався

       Та ще й дістав пневмонію,

       Коли гартувався.

Не раз тепер бідоласі

        В палаті зітхнулось:

– Коби мені то здоров’я,

Що було, вернулось.

1 лютого 2016р.

 Магія поезії

Я і ви. ЗаслонЕні штори

І червоне вино з Палермо

Ваші очі, як семафори

По дорозі на сьоме небо.

Я від ваших зітхань без тями,

Ви найбільша принада світу;

Я на шостому небі з вами…

А на сьоме – червоне світло.

Вже ні грама вина в бокалах ,

Мабуть вмру коло вас  до ранку,

Котрий раз на межі фіналу

Ви тверда, як броня у танку

Час ілюзій і сил на грані,

Від дивана куски і рамці;

Зовсім мало часу до рання,

А ще менше у мене шансів

Раз така платонічна драма

І фортуна скупа на більше –

То погодьтесь хоч наостанок –

Почитаю вам мої вірші.

І відбулося щось магічне,

Те, що сталося після того,

Ви сказали мені трагічно:

– Я вже згідна. На все! Крім цього…

                                     25 січня 2017р.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “МастерШеф” дав мені путівку в інше життя, – Світлана Білейчук

Коментарі:

Comments are closed.