Їх було двадцять сім:

248

Як в Івано-Франківську вшанували пам’ять страчених націоналістів

Уже 25 років в Станиславові урочисто вшановують пам’ять 27 українських патріотів страчених нацистами.

“Я сюди ходила, відколи себе пам’ятаю, – розповідає 73-річна Оксана Маланюк. –  Ще маленькою дівчинкою, коли вже сама могла ходити в місто, я приносила сюди квіти чи свічку. Звичайно, всі бачили – органи безпеки не спали. За мною слідкували, але ніколи не перешкоджали і не викидали свічку. І так було, поки не прийшла наша молода держава – тепер я вдячна і владі, і всім людям, які сюди приходять і вшановують пам’ять. Без минулого нема майбутнього”.

Оксана Маланюк

Оксана Маланюк

Пані Маланюк було всього два тижні, коли її батька – галицького учителя Олексу Маланюка, розстріляли. Окрім нього, німці стратили ще 26 чоловіків – за начебто, підготовку заворушень. Тоді, 14 листопада 1943 року, в Станиславівському театрі імені Франка (сьогодні Івано-Франківська обласна філармонія – ред.) відбувалася прем’єра оперети Ярослава Барнича «Шаріка». В залі зібралися українська інтелігенція та члени ОУН. Окрім цього, були німецькі офіцери та гестапівці.

Посеред оперети гестапівці розпочали масові арешти присутніх у залі. В цей час за ширмою стояв провокатор, який вказував кого саме потрібно затримати. Згодом усіх затриманих жінок відпустили, а 27 чоловіків 17 листопада вивели на сусідню вулицю, яка тоді мала назву Мономаха. Їх виводили десятками і прив’язували до вкопаних стовпів, після чого розстрілювали. Під час страти дехто вигукував гасло “Слава Україні!”, дехто співав український гімн, тож останнім 7 чоловікам німці зав’язали рота.

“Це все ж таки була провокація – німцям хотіли показати, що українці хочуть підірвати театр. Були очевидці, які бачили, як підкидали ту зброю. Вони (німці – ред.) просто хотіли знищити українську інтелігенцію. За ширмою в театрі стояла людина, яка кивала головою на тих, кого мали розстріляти”, – каже пані Маланюк.

За словами директора музею визвольної боротьби Ярослава Коретчука, в музеї є шість фотографій, зроблених угорськими солдатами, хоча нацисти і забороняли фотографувати страту. В свою чергу, голова Всеукраїнського братства ОУН-УПА Богдан Борович показав невеликий буклет, виданий Організацією українських націоналістів, з переліком всіх 27 страчених. Разом з цим, пан Борович вважає, що ця тема потребує більш глибокого дослідження та висвітлення.

Щоб вшанувати пам’ять страчених 17 листопада на вулиці Страчених Націоналістів зібралися не лише представники міської влади та Всеукраїнського братства ОУН-УПА, а й студенти та звичайні перехожі. Усі тримали в руках лампадки або квіти, які згодом поставили біля пам’ятника убитим.

Під час виоголошення офіційних промов деякі жінки старшого віку не стримувалися і починали плакати – більшість із них були свідками тих подій.

В ході акції франківські актори зіграли уривок із знаменитої оперети просто посеред вулиці:

Не зважаючи на те, що з того злощасного дня минуло вже понад 70 років, в повітрі відчувалося, що скорботний настрій присутніх аж ніяк не награний. Все таки, в цьому , мабуть, полягає трагізм українців – і 100 років тому, і 70, і зараз – вони вимушені проливати кров за свою Вітчизну.

“Без минулого немає майбутнього”, – підкреслила Оксана Маланюк і з цим не можливо не погодитись.

А щодо самої вулиці Страчених Націоналістів, то громадськість міста вимагає від влади повністю звільнити її від автомобілів та кав’ярень і зробити її пішохідною.

Роман Стельмах

 

Коментарі:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *