Життя після фронту: як жити з бойовими стресами та їх наслідками. ФОТО

170

З 19 по 21 березня 2017 року в Івано-Франківську відбувається триденний тренінг з “Попередження ПТСР в Україні для ветеранів”.

Участь у тренінгу проводить Френка Пьюселік, учасника війни у В’єтнамі – коуча, одного з розробників нейролінгвістичного програмування (НЛП) (спільно з Річардом Бендлером і Джоном Гріндером), бізнес-консультанта, бізнес-тренера, вченого, автора розробок в області психотерапії, реабілітації алкогольної і наркотичної залежності серед молоді.

З 1970 Френк Пьюселік працює професійним бізнес-консультантом і тренером. З 2000 року займається коучингом керівників вищої ланки, виступає медіатором, консультантом в кризових ситуаціях.

Зокрема, під час трейнігу йшлося про те, як пояснити тому, хто зміг вижити на війні і повертається до дому, маючи унікальний бойовий досвід, що в мирному житті його досвід нічого не вартий, жертва крові та здоров’я, що він вклав в захист Батьківщини, насправді мало цінується в суспільстві. Що все з чим він мав справу на протязі терміну перебування в зоні бойових дій, повна протилежність тому, з чим ветеран стикається після демобілізації.

Плани на майбутнє і життя після повернення – про це ми розмовляли на війні кожен день. В той момент було таке враження і внутрішня впевненість, що так і буде. Як заклинання звучало: «Все буде добре. Тільки б повернутись. І все стане краще, ніж було…» Але життя інше: повернутись з війни живим без поранень ще не означає повернутись додому психологічно.  Травми психологічні непомітні, вони не вимірюються глибиною проникнення кулі чи уламку металу, вони кровоточать ще гірше, бо ми ніколи не позбавимось від власних думок і набутого досвіду. Думок про війну, спогади про життя поряд зі смертю, життя, що продовжувалось з тремтінням секундної стрілки; про життя, яке тривалий час балансувало серед бруду, крові, нервових зльотів та падінь, адреналінових вибухів, самої атмосфери війни …

За словами спікера, якщо порівнювати швидкість руху часу на війні з мирним життям, то під час бойових дій вимір часу принципово інший: він вимірюється секундою, яку ніхто вже не змозі повернути, як кулю чи снаряд, що вже вийшов зі стволу зброї противника. Вимірюється тим моментом, тим міліметром простору, що відділяє від смерті. Це перший стрес, перший внутрішній дисонанс – ми звикли працювати в просторі відсутності часу та необхідності швидких дій на рівні інстинкту, обмеження інформації, відсторонення від емоцій та глибинного аналізу. Це бойові стреси як система життя під вогнем…

Наслідки цього стресу називаються по науковому: ПТСР – посттравматичний стресовий розлад. У кожного він проявляється по своєму, в свій час. У кого одразу після особливо запеклого бою, у когось після повернення додому.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Ми знаходимося там, де гаряче” – Яна Зінкевич про роботу “Госпітальєрів”.

Коментарі:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *