WestNews.com.ua

Бабуся Маруся та її Великдень

19.04.2020, 12:18  |  Автор:   Хромей Зоряна

Настало світле Христове Воскресіння і нехай, цьогоріч все дещо по-іншому, але радість цього дійства та віра у Господа допоможе зцілити наші душі й тіла.

Три рази на тиждень я відвідую стареньку родичку, яка уже багато років живе сама на краю села: з одного боку – безмежне поле, де багатообіцяюче вже зійшла пшениця, а з іншого – величезний ліс, що охоплює ще три села. До центру села і найближчого магазину,  мабуть, кілометрів зо три-чотири. Старенькій жінці у 83 роки дійти туди і повернутися назад – непосильне завдання. Приходжу, з хлібом і чимось смачненьким, зателефоную до дочки Люби через Інтернет, і бабця така щаслива, що й мені приємно.

От, знаєте, є люди із дуже позитивною енергетикою, такі, до яких хочеться приходити знову і знову, з котрими завжди є про що поговорити, незважаючи на 60-річну різницю у віці. Коли згадуєш про таку людину, то у найсерйозніший момент точно посміхнешся.

Ось все це – про цю особливу жінку, яка народилася і пізнавала світ у складні воєнні часи. Будучи школяркою допомагала самотній мамі з трьома молодшими сестрами. У двадцять дуже спонтанно вийшла заміж: через два тижні після знайомства прислали сватів. Але тоді це було абсолютно нормально. Бабуся Марія з дідусем Юрком прожили у щасливому шлюбі майже п’ятдесят років і виховали красуню дочку та сміливого сина.

Вам напевне цікаво де ж діти та онуки бабусі Марії? Але тут не чекайте трепетного  сюжету із газети про життєві історії.

«Дочка мала приїхати на Великдень, але через ту чуму, вже не приїде тепер, бо нема чим», – зі сльозами на очах говорить про дітей старенька.

Її дочка вже більш, ніж 15 років живе із чоловіком в Італії та працює вихователькою у дитячому садочку.

«Люба з Сашком й дітьми була ще торік, якраз тепер десь-такі на Великдень».

 Сашко то її єдиний і улюблений зять, який одразу сподобався тещі.

«Такий чорнявий,  як мій перший кавалір (посміхається – ред.), але і як людина такі дуже хороший».

Запитую про дядька Миколу, який працює у Львові терапевтом. Він телефонує мені час від часу, питає про маму, просить, щоб їй купити все, що треба, заплатити комуналку.

«Микола дзвонив, якось.. казав, що тепер не приїде, бо мусит ходити до роботи, –  кидає сумний погляд на образи. – Най му Бог помагає і всім людим».

Дядько не приїде, бо не хоче наражати свою маму на небезпеку, оскільки робота в лікарні сьогодні одна із найнебезпечніших.

Спитавши, чого бабуся Марія потребує до свят, я почула історію, яка сколихнула мою душу та відкрила мені очі на реалії сьогодення.

 «Та що мені треба…? То аби злагода була…аби люди не вмирали. Йой синку, синку…я би тобі не нарозказуваласі, як то колись було…»

Я прошу розповісти.

«За мої пам’їти ше такого не було, аби люди до церкови не ходили. По войні всьо було… Тиф, воши, голод, але такого, як тепер не памнітаю. Аби всьо тако позакривали, аби люди не ходили оден до одного. Так ми прикро … не знаю, що вчерам їла, але памнітаю як нині, тоті Великодні Свєта по войні…  », – продовжує, перебираючи старенькі поморщені пальці рук.

Далі бабуся розповідає про той Великдень, коли їй було років 12, її життя змінилося. Вона з сумом в очах згадує про ті часи, коли на теренах Західної України панував голод. В маленькій хатці в одній кімнаті на той час проживало три сім’ї, стояло дві колиски під вікном, але всі жили в мирі та злагоді. В іншій кімнаті стояла корова з телятком, бо стайню розбила бомба.

Цілий Великдень сім’я постила. Мама бабусі Марії, збирала курячі та качині яйця, які в той передвеликодній час були основною валютою, щоб купити шматок ковбаси до святкового столу.

«Не було права попробувати яйце до свєт, то сі всьо складало» –  розповідає з серйозним виразом обличчя, що я їй точно повірила, що все так і було.

Далі бабуся розказала про те, як «мастила комінок до сніжної білизни, як змащувала землю, бо підлоги теж не було, як розказувала різні Великодні забобони, які нерідко вигадувала, молодшим сестрам, щоб були слухняними».

Активні приготування до свят починалися вже в «живний» четвер, коли варили вареники з капустою, щоб був хороший урожай капусти. Також у четвер випікали паску, і якщо вона потріскає, то це віщувало господині довгі роки життя. Цей день вважався ідеальним для того, щоб посадити картоплю.

Страсної П’ятниці було заборонено робити будь-яку фізичну роботу, сім’я йшла до церкви на останню Хресну Дорогу і проводила цей день у скромності. У суботу ж всі активно готувалися до свята Христового Воскресіння. Готувалися різноманітні смаколики, так, наскільки це було можливо. Із наближенням сутінків родина дружньо наповнювала великодні кошики: салом, тією ковбаскою, за якою треба було простояти у черзі десь три години (але для маленької Марії здавалося, що цілу вічність), клали грудку масла, крашанки і, звісно, чупристий хрін. Велику паску несли під церкву окремо на вишитому рушникові. Звечора допитлива дівчинка йшла з бабусею до церкви, де молилися цілу ніч.

«Нираз засну там на лавці, а моя баба бутит мене і каже, аби не спати, бо люди будуть сміятисі» – зізнається, посміхаючись.

Потім, удосвіта, коли тільки зоріло на день, всі християни сходилися до церкви на святкову літургію. Після того, як священник промовив «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!» та покропив свяченою водичкою всі кошики й людей, дорослі й малі поспішали додому, щоб із вдячністю посмакувати тими дарами, які послав їм Бог. Після страв з лободи, все на столі здавалося кулінарним шедевром. Бабуся Марія, не може словами передати, якою особливо смачною була писанка та паска, як це було по-справжньому святково.

«Сигорку, ксьондз буде паску світити по хатах? Та? Нічо с не чула?» – перемикається з сумних роздумів старенька.

«Так. Буде ходити по селі. І до вас прийде. Так що свято буде», – намагаюся трохи втішити бабцю, бо розумію, яку роль релігія та традиції відіграють у житті літніх людей.

Дорогою додому я була якось дивно стривожена. У голові незалежно від мене роїлися сотні думок то про те, то про інше, мимоволі вимальовувалися  чіткі картини щойно почутого, з’явилося бажання розказати ще комусь.

Бо, якщо самотня старенька бабуся, яка пережила війну, голод, різні недуги, очі якої виплакали ріки сліз через втрати близьких людей, руки, якої тисячі разів змикалися у молитві за дітей та онуків, якій для щастя просто треба доброго слова, якщо вона може Великдень 2020 року відсвяткувати у щирій вірі й любові до ближнього, то і ми з Вами можемо це зробити.

Маючи Інтернет, можемо зателефонувати у будь-який куточок світу, щоб привітати й підтримати рідних, маючи світло та тепло в домі, можемо переглянути старі припорошені фото, маючи здоров’я, спекти смачненьку паску й, розділивши її з таким же стареньким «позитивчиком», як бабця Марія, святкувати Великдень із Божим Благословенням.

#Відвідай дідуся чи бабусю.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:“Не можна панікувати, а треба примирюватися з Богом”: як цього року відсвяткувати карантинний Великдень

Підписуйтесь на наш канал у Telegram та наші сторінки у Facebook, Instagram і Twitter. Щоб першими дізнаватися про головне, що відбувається в Івано-Франківську, області, Україні та світі.

При використанні будь-яких матеріалів інтернет видання гіперпосилання на конкретну новину чи матеріалів не нижче другого абзацу. Передрук матеріалів без погодження редакції забороняється.
&nbsp

Редакція WestNews

Україна, Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців 56
Прес-релізи: westnews.ua@gmail.com
Email редакції: editor.westnews@gmail.com

Підпишись

Розробка та дизайн:


X