“Перша “моя смерть” була молодою”, – калуська чиновниця згадала роботу в реанімації

З нагоди Дня медика очільниця служби у справах дітей Калуської міської ради поділилася спогадами про роботу в реанімації Калуської ЦРЛ.

Яскравий текст зі спогадами і привітанням колегам Леся Дзундза (Леся Федорко) опублікувала у своєму Фейсбуці, пише WestNews. Подаємо у скороченому вигляді.

Шановні колеги! Дорогі медичні працівники! Щиро вітаю Вас з професійним святом! Нехай Ваша праця буде належним чином поцінована державою, владними структурами, пацієнтом!

Пригадується моя любов та дружба з білим халатом медсестри у відділі анестезіології та реанімації. Прийшла я на роботу ще тоді у медсанчастину В/О “Хлорвініл”, тепер Калуська ЦРЛ, велику, нову лікарню, де медичні шкафчики були з верху до низу “забиті” медикаментами, згодом я знала всі назви медикаментів безпам”яті та місце їх розташування, адже під час проведення реанімаційних заходів дорога кожна секунда.

reanimaciya-detey

Накази лікаря завжди чіткі та голосні: адреналін, мезатон, гідрокортизон та кілька матюків для звязки слів, здається ніби вони підсилювали дію медикаментів чи швидкість медсестри. Тиск…пульс..дихання… Повторити… Є… Є пульс… Лікар задоволено посміхається і я горда сама за себе, що ще одне врятоване життя і на моєму рахунку.

Але так бувало не завжди, іноді до сьомого поту проводиш реанімаційні заходи, а “життя втікає”… Тут медицина безсильна… Робили все що могли…. та буває що пацієнт без шансів на виживання, але виживає і цьому явищу пояснення не має…

Перша “моя смерть” була молодою, це був 19 річний військовий, який проходив строкову військову службу у наших краях, загорілась службова машина, 100% опіку, привезли його обідом, ще живого та при свідомості, очевидно, що травма несумісна із життям, однак (реанімація наука неточна) ми завжди , до останнього подиху сподіваємося на “чудо”, та “чудо” не сталось, опівночі його серце зупинилось… Я плакала… Це були мої перші і останні сльози, бо у реанімації не плачуть, тут не має часу на соплі, бо “швидка” привезла “автодорожню”…

А коли привозили масові отруєння з “хімії” , а утоплених діток, повішеників, суїцидальні отруєння …, а крики , писки, плачі, благання, молитви родичів під дверима…. можна згадувати до безконечності. Одним словом у реанімації я пройшла величезну школу життя, тут я навчилась воскресати від болю та помирати від щастя!!!...

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У лікарняній каплиці на Мазепи відновили богослужіння. ФОТО

Коментарі:

Comments are closed.