Легендарний Герой УПА “Кривоніс” відзначає свій 96-й день народження. ФОТО

05.01.2019, 10:56  |  Автор:   Менів Андрій

Мирослав Симчич – це один з останніх командирів УПА, від яких ми ще можемо почути історію українського визвольного руху ХХ ст. Сотнику сьогодні, 5 січня, виповнюється, 96-ть років. П’ять із них він провів в УПА, 33 роки – в радянських таборах.

Мирослав Симчич народився 5 січня 1923 року на Прикарпатті, у селі Вижний Березів, Коломийський повіт, Станіславського воєводства (тепер Косівський район), в родині березунів – нащадків стародавньої військової аристократії Галичини. Виховувався в патріотичному українському дусі.

Рідне село Симчича — одне з сіл старої української шляхти, засноване ще визначними дружинниками князя-короля Данила Галицького. З таких сіл вийшло багато видатних українців. На його виховання великий вплив мав дядько матері — колишній курінний УГА Григорій Голинський, за порадою якого, хлопця віддали навчатися до «Рідної школи», яка знаходилася у сусідньому Нижньому Березові. У шкільні роки Симчич дуже хотів бути козаком і готувався до цього в численних сутичках з ровесниками-поляками. В одній з таких бійок він завдав ушкодження синові війта, через що на певний час був виключений зі школи.

Вже у 18-ть він приймає доленосне рішення, вступивши до лав революційної ОУН. Добре усвідомлюючи всі небезпеки, Симчич твердо став на шлях боротьби за національну свободу свого народу.

«Коли у Карпатах восени 1943 року створили перший відділ Української народної самооборони.Тоді я ще вчився у Коломийському архітектурному технікумі. Однак вирішив перейти у підпілля і боротись відкрито. Нашим ворогом тоді була німецька влада. Треба було боротись за Українську державу. Скільки вже могли бути рабами», – пригадує Симчич в інтерв’ю “ІП”.

В 1943 р. Симчич приєднується до УПА. Дійшовши до звання сотенного, він проявив непересічну мужність й військовий хист.

«В УПА були не тільки українці, а навіть народи з усіх кавказьких республік. Воювали і євреї, яких наші вивели з гетто, або вони самі прийшли. Хто хотів боротись проти більшовизму та нацизму – того ми приймали», – наголошує герой.

Найуспішнішим боєм сотенного Симчича став бій під Космачем, в якому, за даними Центру дослідження визвольного руху, з радянського боку, окрім дивізії НКВД, брали участь 31, 33 і 87 прикордонні загони та деякі інші радянські формування. З боку УПА — місцеві курені «Гайдамаки», «Карпатський», вірогідно, «Гуцульський» і «Перемога», а також з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь «Скажені» Павла Вацика-Прута (який замінив пораненого курінного Різуна).

Усього — не менше 10 сотень чисельністю понад 1200 старшин і стрільців. Очевидно, на один з таких зазначених прикордонних батальйонів по дорозі на Космач, в селі Шепіт, натрапила Березівська сотня, в якій Симчич на той час командував 3-ю чотою. Разом з сотнею Ґонти ця сотня оточила і за одну добу розгромила той батальйон. У бою Мороз був тяжко поранений і передав команду саме Симчичу, який перед тим з двома чотами успішно закрив прорив ворога, і довів бій до переможного кінця.

Сили УПА вийшли з Космача та дали можливість частинам НКВД увійти до села. Згодом партизани оточили Космач. Бій тривав три доби без перерви. Вистрілявши весь запас своєї амуніції, частини НКВД подали радіограму в Станіслав до штабу дивізії, щоб їм давали підкріплення, бо вже вони не мають чим захищатись і от-от капітулюють. Радіограму перехопила українська розвідка. Із Станіслава їм відповіли, що поміч буде. Командування УПА вирішило не допустити допомоги.

Поки основні повстанські сили зводили запеклі бої в Космачі, кілька сотень стало заставами на підступах до села зустрічати останні резерви дивізії НКВДистів. Березунам прийшов наказ відійти до потоку Рушір на засідку: дорогу з Яблунова до Космача випало перекрити їм. Новий сотенний Юрко, якого командування УПА призначило замість Мороза, не знав місцевості, тому доручив керувати боєм досвідченому Кривоносові.

Місцевість була ідеальною для удару. Повстанці розташувались на схилах над дорогою у підкову, замаскувались у снігу. Ця посилена сотня мала на озброєнні 22 легких кулемети, полковий міномет, «бронебійку», понад 20 автоматів, десь 15 напівавтоматичних рушниць, решта — карабіни (кріси) й гранати.

Колона НКВД з’явилася зранку: 12 вантажівок-студебекерів (за іншими даними — понад 15), тісно напханих солдатами, і одна легкова автомашина зупинилися перед щойно розібраним повстанцями мостом. Усі були на видноті. За 2,5 години знищили майже всіх — 405 солдатів та офіцерів НКВД. Існує версія, що в цьому бою загинув командир дивізії генерал-майор Микола Дергачов. У документах він згадується як підполковник. Більшовики, начебто, щоб применшити і приховати масштаби втрат у тій операції, заднім числом понизили його у званні.

Згодом Мирослав Симчич опиняється в руках окупантів. За прагнення здобути свободу для своєї Нації його чекає понад 30 років радянських концтаборів. Але ці важкі випробування не зламала Симчича, який нескорився перед чужинським режимом, залишившись відданим українській Ідеї до кінця.

«Робота в концтаборі була 6 днів на тиждень. У вихідний день ми йшли до лісу і на плечах носили дрова до нашого бараку. Коли ввечері повертались з роботи, то також старались взяти з собою кілька палок, щоб затопити піч. Поки ми весь день працювали, то вода на вечір уже замерзала, а треба було помитись і чогось гарячого випити. Я мав на добу 200 г хліба і 9 г цукру. У концтаборі було багато національностей – навіть англійці та американці. У нас зі всіма політичними в’язнями інших країн були братерські контакти. Всі були за одного, і один – за всіх», – каже сотник УПА.

Сьогодні Мирослав Симчич – це жива легенда! Його майже сторічне життя є прикладом героїзму, шляхетності, сили волі та міцності духу в боротьбі за Батьківщину.

«Найбільша надія на молодь. Тих старих, що виховані комунізмом – не перевиховаєш. Душі цих молодих людей не зіпсуті комсомолом та компартією. Але ми повинні розуміти, що ніхто нам у цьому житті просто так нічого не дасть. Не треба думати, що все втрясеться і все якось воно буде – за все у цьому житті треба боротись», – переконаний Мирослав Симчич.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Жива легенда: 97-ліття святкує почесний мешканець Франківська Михайло Мулик

05.01.2019, 10:56  |  Автор:   Менів Андрій

При використанні будь-яких матеріалів інтернет видання гіперпосилання на конкретну новину чи матеріалів не нижче другого абзацу. Передрук матеріалів без погодження редакції забороняється.
&nbsp

Редакція WestNews

Україна, Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців 56
Прес-релізи: westnews.ua@gmail.com
Email редакції: editor.westnews@gmail.com

Підпишись

Розробка та дизайн:


X