Люди все одно вірять в краще майбутнє. Це завжди надихає, – Андрій БІЛЕЦЬКИЙ

28.08.2018, 11:05  |  Автор:   dmytrosvintsitskiy

WestNews зустрівся з народним депутатом, лідером партії «Національний корпус», засновником полку «Азов» Андрієм Білецьким під час його перебування в Івано-Франківську.

Розмова була досить відвертою. Тож пропонуємо найцікавіші цитати.

Про враження від нинішнього туру на Прикарпаття…
Враження надзвичайно позитивні. Враження, в першу чергу, від людей. Загалом, абсолютно однакові враження з іншими областями. Тобто, Україна дуже схожа, не дивлячись на якійсь регіональні відмінності. Україна живе тим, що відчуває, що держава йде в неправильному  руслі. Водночас, чому позитивні враження? Бо люди в людей немає відчаю, що вони все одно вірять в краще майбутнє. Це завжди надихає.

Про те, чому в свій час обрав навчання на історичному факультеті та дипломне дослідження,  присвячене діяльності УПУ…
Чому саме історичний факультет? Ну що таке історія – це життя народу. Мене це завжди цікавило. Але з часом виявилося те, що хочу не стільки читати і навіть писати про історію, скільки приймати участь в історії, і, по можливості, творити її. Що стосується, чому УПА? Це, до речу, була першою в Харківському університеті на істфаці робота, присвячена Українській повстанській армії. Я завжди себе почував українців, мені хотілося знати і писати про ті знакові речі, які були такою юквінтесенцією, найбільшим виявом того гасу. Для мене УПА – один з найбільших виявів українського духу. На превеликий жаль, Східна України навіть сьогодні має викривленне розуміння про УПА. Хотілося би прикластися до того, щоб УПА розуміли саме тим, чим вона була, а не тим, чим її виставляла радянська історія.

Про історичні події, які мають об’єднувати Україну, а не роз’єднувати…
Якщо ми говоримо про історичні події, на основі яких ми, в першу чергу, повинні будувати свій світогляд, будувати українську патріотичність, то, для мене це, в першу чергу, Київська Русь – українська середньовічна наддержава. Це часи найбільшого розвитку козацької держав Богдана Хмельницького, коли Україна потужно увійшла в світову геополітику. У той час Україна була не те що об’єктом, а суб’єктом політики центральної та східної Європи. Ці моменти повинні бути покладені в основу міфотворчості. Тому що кожна нація будується на потужних, майже міфологічних моментах. Якщо говорити про те, наскільки українці схожі, то я вважаю, що Україна – це нація з найменшою кількістю регіональних відмінностей. Якщо брати наших західних сусідів, то німецькі регіональні відмінності, мовні відмінності, релігійні, спосіб життя, вона на порядки перевищує українські речі. Італія взагалі складається з двох окремих народів: півдня і півночі. І тут питання навіть не тільки в тому, як часто кажуть: промисловий північ проти сільськогосподарської півдня. Питання в тому, що там розвивалися абсолютно різні літературні та мовні традиції, які досить штучно зведені в єдину італійську націю. Не кажучи вже про Іспанію, де не взагалі не існує єдиної нації. Зовнішні фактори нам постійно нав’язують про ментальну відмінність українців. Так, поки що є мовний фактор. Ми не можемо його відмінити і сказати, що він не існує – він існує. Українці – дуже монолітна нація. Я не вірю у великі відмінності і так далі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Я абсолютно певний, що ми переможемо, – Андрій Білецький. ВІДЕО

Про те, що таке націоналізм і хто такі націоналісти…
Націоналізм – це розуміння того, що найвищою формою людського існування є не індивідуум, і не людський егоїзм. А є форма існування у вигляді родини, далі – народу і нації, в якій кожен елемент залежиться один від одного, де егоїзм підміняється розумінням спільної долі, де виходить розуміння того, що добробут нації – це власний добробут кожної людини і це найкращий вклад в життя її майбутніх дітей і поколінь.

Про об’єднання Національного корпусу зі «Свободою» та «Правим сектором»…
На мою думку, діалог сьогодні виходить на якісно новий рівень. Якщо вчора це було питання спільних дій на вулиці та, частково, в парламенті, на місцях, то сьогодні йде питання про створення єдиного національного фронту, який в надважливий, надкритичний для України 2019 рік вступить однією колоною і виграє битву за Україну. Це зараз питання номер один. Ідуть перемовини. Я думаю, що не пізніше 14 жовтня 2018 року ми повинну будемо чітко показати країні що ми єдині, що ми вміємо переборювати власні амбіції заради України, заради єдиної перемоги. Я весь час повторюю, якщо хтось каже, що між націоналістичними партіями є ідеологічні розбіжності, значить ця людина бреше. Єдине що роз’єднаю – це амбіції. Я дуже сподіваюся, що восени ми покажемо приклад об’єднання, а не роз’єднання.

Про те, що може змусити людей повірити…
Мені надзвичайно подобається уривок в Ольжича: «Не треба слів! Хай буде тільки діло!». Мені здається що Україна, якщо вона ще раз повірить словам, пісням, танцям або жартам, це буде просто катастрофа. Ми знаходимось в надзвичайно важкій ситуації. Я вірю, що Україна може повірити виключно в справи. Так, в нас молода партія. Нам ще потрібно добратися до рупорів, до того ж телебачення, щоб донести думки свої до населення. Але в нас велика структура. Ця структура сформована одними речами – це справами. Тобто, все починалося з реальних справ на фронті, ми виявилися там надефективмини, ми створили надпотужний підрозділ «Азов», ми звільнили вісім населених українських пунктів, в тому числі півмільйонний Маріуполь. Ці справи призвели до того, що десятки тисяч молодих людей повірили в нас, в мене, в нашу команду і йшли за нами вже в рамках політичного руху «Національного корпусу». «Національний корпус» не будується з рахунок агітації та пропаганди, він, в першу чергу, будується на основні реальних справ. Ця структура зовсім не схожа на партійну ієрархію. Вона складається виключно з абсолютно різних проектів: соціальних, економічних, медичних, фронтових, безпекових, екологічних, дитячих, спортивних, інтелектуальних. Тобто, це проекти, які розвиваються в різних напрямках життя. Я думаю, що це, в будь-якому разі, новий шлях, шлях до українця і до виборця. Коли він (виборець. – ред.) буде дивитися не на гарні слова і не симпатичні фото на бігбордах, а буде дивитися на вчинки десятків тисяч молодих людей, буде вірити чим вчинкам і таким чином його невіра, якщо вона є, перетвориться в довіру, що це та молода команда, яка може привести до змін.
Стосовно команди, то якщо ми говоримо про фахівців в інтелектуальній площині, виробників інтелектуального продукту, то ми зараз створили національну раду експертів, яку, з часом, хочемо перетворити на уряд національної альтернативи. Така структура створена, ми її презентуємо восени. Там досить серйозні спеціалісти, професура, практичні діячі в банківській сфері і навіть розвідці. Тобто, такі команди є і ми їх обов’язково презентуємо. Як і наш пакет законів та законопроектів, які ми ставимо як невідкладні, необхідні для спасіння України.
Сама ж наша команда, тут краще говорити не про прізвища, тому що всі ми молоді, всі ми вийшли, буквально вчора, з Майдану, з війни, з громадського активізму. Більшість керівників керівного складу «Національного корпусу» – це люди до 30 років, понад 90% мають вищу освіту, 70% відсотків пройшло війну на Сході України. Отака команда, як на мене, це справді нові обличчя. Це справді партія, яка просуває нову еліту. Чому еліту? Бо це люди, які йшли і билися за свою країну. Це молодь, яка би могла поїхати за кордон, але залишилася в Україні для того, щоб проводити в ній зміні, якщо треба, то воювати за неї. Чому не варто називати прізвищ? Тому, що ми молоді і не збираємося бути в цій системі. Ці прізвища знають хлопці на війні, люди на місцях, їх знають люди в областях. Але загалом люди, поки що, не знають. Це ті люди, не забруджені, хто приходить з чистого листа змінити українську політику.

Про те, чи можливий в Україні військовий переворот…
І військовий переворот, і революція – це вимушена реакція національного організму на надзвичайно небезпечну ситуацію. У 2014 році ми би втратили Незалежність якимись шляхами значно швидшими. Точно так сама Директорія підняла повстання проти уряду Скоропатського, коли він підписав федеративну унію з Росією. Те ж саме було в 2014 році. Виявилося, що вирішуються так проблеми, грубою силою. Тому, якщо нація буде відчувати, що їй загрожує смертельна небезпека, а ще пів року такого режиму, скажімо, в економіці, то так і може бути. Знаєте, це як підвищення температури, коли організм реагує, коли лікує хворобу радикальними діями. Може бути що завгодно. Може бути військових переворот, може бути нова революція. Це абсолютно нормальні речі. Може бути еволюційний шлях одужання. Я ж підтримую такий, яки буде максимально вигідним для Нації в ситуації. Тобто, на дану хвилину, я вірю в те, що націоналісти можуть еволюційним шляхом змінити цю систему, прийти до влади і змінити Україну. Якщо ж буде смертельна небезпека, будуть намагатися здати, продати країну, то можуть бути абсолютно інші сценарії.

Про те, скільки потрібно коштів для того, щоб пройти в Парламент…
Я вже відповідав на таке питання, називав цифру. 60-100 мільйонів – це середні витрати класичної української партії для того, щоб пройти 5-відстковий бар’єр. Деякі не проходять навіть із цими сумами. Але менше ніхто не витрачає. Про що це говорить? Це говорить про те, що люди, які витратили виключно на партійні компанії, не рахуючи мажоритарників, 100 мільйонів доларів, повинні десь ці гроші взяти. У цих грошей – є господар, який хоче не тільки ці гроші отримати назад, але й отримати прибуток, тобто вигоду з цих витрат. Таким чином будь-яка з цих партій буде лобіювати інтереси олігархів, адже ми розуміємо, що суми в 100 мільйонів доларів – це питання олігархату, відтак, будуть лобіювати саме їх інтереси, що ми зараз і бачимо. Скільки потрібно «Національному корпусу»? Нам потрібні кошти на порядок менші. Це можливо зробити, можливо, за декілька мільйонів доларів. Але, на жаль, на дану хвилину, в нас і з ними є проблеми. Поясню, чому нам потрібно менше грошей. Тому що ми реально структура, а не віртуальна. В «Національному корпусі», для того, щоб виставити агітаційний намет, треба один раз, за три роки, витратитися на агітаційні намети. Ну і невеликі кошти на газети та агітацію. Основні кошти – це проплати великих каналів, куди нас не пускають і навіть не збираються пускати. А друге – це витрати на людей, на агітаторів. У нас по-іншому, «Національному корпусу» не потрібно платити гроші нашим партійцям, нашим людям, які стоять на агітації. Відповідно, ми не витрачаємо левову суму тих грошей, які витрачають інші. Нас немає на бігбордах, нас не існує на великих кнопках, ми не витрачаємо кошти на те, на що йдуть основні фонди партій. Наші основні завдання – це проекти, на які витрачаються кошти. Це, скажімо, безкоштовні спортзали для української молоді, невеликі інтелектуальні хаби, тощо. Але, в основному, вони існують за рахунок того, що дав якійсь бізнесмен. В кращому випадку, ми витрачаємося на комуналка. Так от, ми будемо відкривати в Києві найбільший  соціальний безкоштовний спортивний зал. Там будуть працювати хлопці з національних дружин з «Національного корпусу». Чотири місяці вони роблять самі майже все. Навіть частину тренажерів зварили власноруч. От так все й приходить. Відтак, нам немає потреби витрачати такі фантастичні кошти. Я сподіваюся, що є український бізнес, що є люди, з якими в нас довгі стосунки, які допомагали нам ще в той час, коли ми ще були військовими волонтерами. Вони знали, що в «Азові» ніхто не крав. Зараз приходять люди, які допомагають політичному руху. Вони довіряють нам і допомагають. Тому, сподіваюся, що нам вдасться завдяки малому та середньому українському бізнесу знайти не надто великі, в порівнянні з іншими, але для мене особисто великі, гроші.

Про те, чи були пропозиції перейти в іншу політичну силу…
Вже було стільки пропозицій різного ґатунку. Мені пропонували олігархи гроші. Мені пропонували всі ТОП-партії парламентські йти в їхніх списках. Багато пропозицій, але ми тримаємося. Я відмітаю будь-яке входження в дану систему влади як особисто, так і нашої політичної сили. І влада, і формальна опозиція, яка сподівається змінити цю владу, це аверс і реверс однієї й тієї ж монети. Тому я це все абсолютно відкидаю. Поясню чому. Ця система веде  Україну до прірви. І вкладати в це таланти, час  так далі – це фактично підігрувати цій системі. Я такі справи відмітаю.

Я абсолютно переконаний, що в нас є режим зовнішньої окупації та режим внутрішньої окупації. Порошенко – це голова внутрішнього окупаційного режиму. Коли Порошенко прийшов до влади, в мене не було жодних ілюзій з цього приводу. Якщо 2014-й та перша половина 2015-го пройшли для мене виключно як час війна на Сході, я взагалі не цікавився політикою. Далі ми виграли декілька виборів, «азовці», Олег Петренко – в Черкасах, я в Києві. Але я не займався політикою, я займався виключно фронтом. А в 2015-му році стало абсолютно зрозуміло, що якщо бої виграють в окопах на фронті на Сході, то вони програються і програються в київських кабінетах українськими чиновниками. Тому я переконаний, що зараз для України оцей внутрішній ворог – це елементарна зрада. Те, що було в Криму – це елементарна зрада. І поки України не переможе внутрішнього ворога, вона не зможе скинути зовнішні окови. Це просто неможливо.  Тому, фактично, ми обрали політичний шлях боротьби зараз.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сподіваюся, що націоналістичні сили зможуть об’єднатися і досягти перемоги, – Андрій Білецький. ФОТО/ВІДЕО 

28.08.2018, 11:05  |  Автор:   dmytrosvintsitskiy

При використанні будь-яких матеріалів інтернет видання гіперпосилання на конкретну новину чи матеріалів не нижче другого абзацу. Передрук матеріалів без погодження редакції забороняється.
&nbsp

Редакція WestNews

Україна, Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців 56
Прес-релізи: westnews.ua@gmail.com
Email редакції: editor.westnews@gmail.com

Підпишись

Розробка та дизайн:


X