“МастерШеф” дав мені путівку в інше життя, – Світлана Білейчук

3 388

Кулінарний проект “МастерШеф 6” вразив кількістю учасників та їх підготовкою. Проте серед них вирізнялася приємна жіночка з Прикарпаття Світлана Білейчук, яка змогла не лише увійти у 10 кращих на проекті, але і підкорити тисячі глядачів своєю добротою, щирістю та професіоналізмом.

Світлана Білейчук розповіла про свої враження від проекту, шлях до “МастерШеф”, сім’ю, учасників та плани на майбутнє.

svetlana-bilejchuk

Що вас спонукало подати анкету на участь у проекті? Це Ви подавали, чи, можливо, діти?

Багато часу я була, як і всі люди – по цей бік екрану. За проектом спостерігала, мріяла і хотіла, і завжди в мене наверталися сльози на очі, коли йшов “МастерШеф”. Я думала, що це щось таке нереальне, неймовірне і там таким людям, які посвятили себе сім’ї, не місце. Насправді, таким вже, я думаю, остаточним поштовхом став друг моїх хлопців, який приїхав на канікули і одного разу сказав: «О, тьотя Свєта, Вам обов’язково треба на «МастерШеф» анкету подати». Так мені жартома сказав, але це мене настільки надихнуло: я про це думала, про це багато говорила своїй сім’ї. А хлопці хлопцями: «Мам, куди, який “МастерШеф”?». А Олексій каже: «З таким талантом будете сидіти вдома?»  І от я думаю, що це стало саме таким вирішальним поштовхом. Я вирішила подзвонити.

А як відреагували Ви та Ваша сім’я, коли прийшло запрошення на кастинг?

Спочатку ти заповняєш анкету або  можеш зателефонувати, а тобі говорять: «Так, ми зареєстрували, Ваша заявка прийнята». І все. Потім, через деякий час подзвонили і сказали, що я реєструвалась на кастинг у Львові (я вибрала Львів, тому що мені найближче до Львова). Це був перший передкастинг. В Івано-Франківську він не проводиться. І от сказали: «Приїжджайте на певне число зі своєю стравою». Страву потрібно було приготувати вдома і приїхати з готовою уже.

media-share-0-02-05-7ec6697fccf102b8aa8b318d0cb8191031653941dc4724dae01750410ae47922-132a69c4-de69-46b6-b288-5a97476d9668

Довго думали, що будете готувати?

Довго думала. Взагалі не знала, що готувати, як їх вразити. І це був тільки передкастинг у Львові. У голові в мене було багато ідей, але я вибрала ту страву, яка мала їх вразити. Я готувала три види печінки: баранячу, свинну та кролячу. Ми ще потім сміялися, що це печінково-свинячо-баранячо-кролячий тортик.  Коли я почала говорити назву, то вони довго слухали, а потім сміялися, бо вона була дуже великою.  Хоча рулетом чи тортиком страву не можна назвати, але я все-таки подумала, що скажу тортик. Він у мене був з карамелізованими ягодами, фруктами на яблучно-м’ятному пюре. Також там були два види соусів. Всередині були дві начинки: гарбузова з сиром «Маскарпоне», до якої я давала різні спеції – м’яту, розмарин. І ці два види начинки я замотувала. Зробила землю з посушених оливок. Це виглядало шикарно. Тому що,  як тільки я зайшла, стояла в черзі з учасниками, відкрила свою страву і там почали фотографи підходити, всі фотографували. І я думала: «Невже я так класно це зробила?»

  Які емоції Ви відчуваєте, коли бачите, що перед Вами сидять судді?

На першому передкастингу я дуже переживала, мені рот не закривався, вони не могли навіть слова втикнути, щось мене спитатися. Потім, коли я виходила, то всі учасники питали, що там казали. А всіх питали про види нарізки, види тіста, але мене ніхто нічого не встиг запитати, тому що я  постійно говорила, плакала, сміялась.

День перед тим, як їхати на кастинг в Київ, приїхали до нас знімати. Знімали цілий день мене, мою сім’ю, це для мене все складно було, якось незвично і для мене, і для дітей.  Якраз так співпало, що журналістка, яка в мене приймала передкастинг, приїхала знімати сюжет про мене. Вона казала, що на передкастингу ніхто не говорив так, як я , і всі були в шоці, що з людей треба було витягувати якісь слова. Я теж переживала, але налаштувала себе, що я буду такою, якою є і мені нічого не зашкодить. Я свої емоції, якісь життєві історії розказувала, плакала, сміялась, а їм напевно треба було таких людей емоційних, з харизмою, і ,напевно, щирих. І саме це їх вразило. Мені сказали, що зі Львова тільки я пройшла, Лєнка з Рівного (Олена Іващук – ред.), і ще зі Львова одна дівчина – це Наталя (Наталія Петрик – ред.), з цілої Західної України тільки ми.

media-share-0-02-05-a685daf2dffae6148cd7266777a71fb5d729d552e22a9b596f79c22f83e8492c-473445ff-942c-48c0-9c48-c99baa3044f0

Як відбувався кастинг в Києві?

Я вирішила готувати те, що я придумаю.  Щось своє, “з голови”, щоб їм дійсно було цікаво. В нас вдома є  барани, я часто їх готую, але час був обмежений  – 45 хвилин. А за 45 хвилин нереально в такій атмосфері готувати – переживаєш, не знаєш тієї техніки. Коли ми зайшли на кухню в мене просто “ступор” став, сльози на очі навернулися і я думала, що не зможу нічого зробити. Потім взяла себе в руки, мовляв, “в баню” цю техніку, навчуся (сміється). А в мене ще й кран заїв. І от, за 45 хвилин тяжко зготувати баранину, бо м’ясу ж треба час. Я собі налаштувалась на цю баранину, хотіла подати це в українському вигляді – в глечиках. Я багато вдома есперементувала, щоб були українські колорити, наші традиції, щоб їм щось таке цікаве показати…  Не встигала з часом, тому я змушена була переробити баранину. Вирішила подати з сухофруктами, з соусом з помідорів, з родзинками, курагою. Карамелізувала овочі, баранину відтовкла, зажарювала, тушкувала, виклала якось знаком питання, руки тряслилася, але коли я це зробила, то виглядало непогано. Мені сподобалось в кінцевому результаті.media-share-0-02-05-c6509651ec44c38263727fa66330713135626817a6275c99a09a2c1849992fd9-7729e527-ee3e-420a-90fc-fffce15155dd

Коли вже відкрились ті двері, я собі подумала, що це дійсно може бути крок в інше життя. Якщо я його не використаю, то так і двері закриються за мною. І навіть тепер в мене сльози навертаються, бо це дійсно такі емоції, які там треба пережити, перебути і я вирішила, що я в ті двері отак просто не ввійду без нічого. Я взяла самогонки, вина, ковбаси, сала, наготувала корзинки-подарки суддям. І це був перший день кастингу, а я  заходила однією з перших. І мені також там рот не закривався, я пригощала їх самогонкою, вином і все питалась, хто ще буде пити. Ектор був в шоці. Я не думала, що судді це все так сприймуть на рівні зі мною. Коли я їх пригощала своїми тими домашніми гостинцями, то ніхто навіть не закушував.

Безымянный

А після того я почала говорити, розказувати. Дуже все їм сподобалось і коли я почула, що в мене 3 «так», хоча до того ніхто не виходив з трьома, і в той день також, то я вже не знала, де ті двері відкриваються…розгубилась. Потім вже було зовсім не смішно, все серйозно, треба було пройти в 50-ку, 30-ку і тоді вже 20-ку, і мені вже не хотілось додому. Адже пройти “сотку”, отримати 3 білі фартухи, то навіть мої діти почали вже сприймати це, вони мене підтримували.

Важко було їхати з дому, залишати таке велике господарство, троє хлопців, чоловіка?

Це було тоді для мене найгірше, що могло бути за все життя. Але для людини, яка ціле життя присвятила своїй сім’ї, яка не лишала своїх дітей з малечку ні на один день від народження, і весь час так: ложечка, виделочка, тарілочка, зайшли, сіли їсти, щоб не гаряче, не холодне, то тоді це був для мене стрес. Коли мене питалися: «Як ви, Світлано, будете залишати свою сім’ю?» Я ще тоді, напевно, дійсно не розуміла як це залишати сім’ю. Я думала про те, щоб я пройшла, а там дальше буде видно. Але, коли настав час, що їх треба  дійсно було залишали, це було дуже складно. І взагалі 4 мужчини лишити вдома – це шок для мене. Це найважче, що було для мене за весь час проекту. Я готувала і думала, що хлопці роблять в ту секунду, як там чоловік. В мене думки не про “МастерШеф” чи конкурси, це на другому місці. А на першому у мене була сім’я. Чи у них там все добре і навіть  зрозуміло, що там були люди, яким по 20 років, а мені 40, вони це сприймали по-іншому. Але якщо б моя сім’я мене так не підтримувала, то я б, напевно, там і не була. Вони казали, що я так цього хотіла, пройшла 20 і пройшла дальше, а в мене на останніх етапах вже не витримувала психіка: нерви, сварки.

a1cc8a90dac5b35469c4421356c68c2a

Були з кимось конфлікти у Вас?

Були незначні конфлікти, але я ні з ким не сварилась, в мене зі всіма учасниками були відносини добрі, мене всі любили, поважали. Так, мене називали «Добре серце», «Мамка», «Щире серце», але в основному всі називали Свєточкою.

На конкурсах було важко?

Конкурси нереально важкі. З телевізора все виглядає по-іншому: так прикольно, смішно, весело.  А насправді дуже тяжко і психологічно також. Особливо, коли щось не виходить і ти стоїш перед цими суддями на цілу країну, то аж соромно. Це не просто – тебе хтось вичитав в кабінеті, чи за столом. Це дивляться люди з України, люди, які за кордоном вболівають, всі дивляться. Дуже не хотілось чути від суддів якоїсь критики, хотілось готувати краще. Хоча не завжди все, звичайно, виходило, але на помилках вчаться.

Ви пройшли в 10-тку і багато коментарів у соцмережах отримали. Всі писали, що це несправедливо, що Ви не повинні були вдягати на себе чорний фартух. А як Ви оцінюєте цей свій етап?

Розумієте, для мене є в житті такі речі, щоб був результат помітний. Я так і своїх дітей виховувала. Я ніколи не переступлю ту рамку людяності. Тобто, яка б ситуація не була, потрібно залишатись людиною і треба вміти відповідати за свої вчинки. Я не могла переступити такі рамки, і навіть коли я була невинна, я просто була капітаном і не могла на когось іншого вдягти чорний фартух. Я знала, що це не те шоу, не той проект, де хтось це сприйме, це навіть учасники мене просили, щоб я  цього не робила. І от я дзвоню додому і кажу, що я знову надягла на себе чорний фартух. Я не могла переступити ці межі, це було дійсно нереально для мене важко, принаймі я рада тепер, що я залишилась людиною, і це бачили всі. І знаєте, телеглядачі бачуть все і тепер люди пишуть, а це настільки приємно. І тоді було важко з цим змиритися. Багато людей казали, що не потрібно було так робити і сам Ектор був в шоці з цього. І от, коли я останній раз одягла на себе чорний фартух, він теж був у шоці: «Нащо, Ви, Свєто, надягаєте на себе чорний фартух?» – «Бо я капітан» – «Ну, це Ваше рішення». Зате я залишилась людиною, я залишалась собою, мене не зламали і це найголовніше.

688b9894e3448117d11c5543e2047296

Як склались відносини з суддями та учасниками після проекту МастерШеф ?

Судді… Я їх настільки люблю. Це люди, які дали мені путівку в інше життя, які повірили в мене, які змінили моє життя. Коли навіть я йшла, судді плакали, і це було дуже великою винагородою для мене. Це дійсно щось означало і для них, і для мене. Я їх дуже люблю. І спілкуємось ми, коли є можливість. Зараз зйомки «МастерШеф. Діти», ми зустрічались із Тетяною. Нам (учасникам МастерШеф 6 сезон – ред.) дуже приємно було, що Тетяна зайшла в гримерку, привіталась, пофоткалась з нами всіма. Це справді було настільки приємно. І зараз новий ведучий, тобто заміна у суддів трішки, але вони є дуже правильними людьми, і є прикладами, і незнажаючи на те, що вони так високо стоять і стільки досягли, все одно залишаються добрими, порядними людьми, не з “короною на голові”, тому вони і дійшли до такого рівня і всі їх так поважають та люблять.

15230680_227604067669795_2255346628169168087_n

master-shef-6-sezon_2-1

Яка Світлана до проекту і після?

Я знаю, що одне, що в мене залишилось, що було до проекту і є після нього – моя особистість. Тобто, сама я. Така, якою була раніше, така, якою була до проекту, такою і залишилась після проекту. Звичайно, я стала впевненішою, можливо, трішки твердішою. Наприклад, я знаю, що це так буде і буду йти до цього, і знаю, що по-іншому не буде, немає сумніву, я вірю в те, що я хочу. От тільки це змінилось. Якою Свєтою я була, такою Свєтою і залишилась.  Просто був у мене в житті такий шанс, який дав мені поштовх в житті для того, щоб я змогла довести самій собі (це була, в першу чергу, для мене така мотивація), що я не просто мама, яка сидить цілими днями вдома, яка не дивиться за собою, не проявляє свої таланти. Хотіла довести собі, що це все можливо змінити, я хотіла гідно стояти біля своєї сім’ї, як мама, якою сини б гордились. Це була для мене найбільша мотивація. Вони тепер гордяться. І це мені приємно.

Бо були такі моменти, що я казала, що їду додому, але мій Бодя (чоловік Світлани Білейчук – ред.) мені казав, що якщо я слабачка, то він приїде. І от такі слова були для мене теж мотивацією. Я постійно дзвонила між зйомками, інтерв’ю, хлопці присилали мені фото квітів, моїх качок. Це були такі приємні моменти, що для когось вони, можливо, б нічого не означали, але для мене означали. Це такі речі, які давали мені сили йти дальше вперед.

Змінилось після проекту харчування у Вашій сім’ї, от сам стиль їжі?

Я хотіла приїхати додому наїстись салату «Олів’є», голубців, тобто того всього, чого не можна було на проекті. Перші дні я хотіла трошки відпочити від цієї вишуканої їжі, екзотики, я хотіла нашого, домашнього: сала, яке на проект привозила, всі знали, що в  мене це є. Всі приходили в гості і очікували від мене, що я почну щось вишукане готувати. І от тоді я старалась готувати такі страви, які були б цікаві. А в повсякденному житті є база, от, наприклад, багато майонезу. А тепер хочеться уже робити навпаки –  з соусами, хочеться щось замінювати. Адже все одно це все в голові залишається і на кухні хочеться щось змінювати.

15056422_225687744528094_2422655353915118450_n

На проекті до людей, які ввійшли у фінал, у кожного було своє ставлення, думки розділялись. А яким було Ваше ставлення до тих людей, які потрапили у фінал? Достойні фіналісти, на Вашу думку?

Не мені це судити. Я не є суддя високого рангу. Але така ситуація, яка склалась, що було їх 4. І я вважаю, що у фіналі повинна була бути Лєна, а хто там другий – Катя, Асмік чи Олег – все одно. Проте Асмік, я вважаю, що достойно виграла. Це справді достойна перемога.

120e26616bb7056c2690507dbf8d7637

Багато людей вважають, що більшість страв української кухні не можна адаптувати до страв високої кухні. Як Ви вважаєте, чи можна, для прикладу, карпатську кухню адаптувати до високої?

Можна будь-яку страву подати так, що всі будуть в захваті, «ахнуть». Я суджу по собі. Коли мені було важко адаптуватись, коли потрібно було готувати мініатюрно, я готувала велике, але ж смачно дуже. От багато людей пишуть, навіть на каналі «СТБ», що хочуть бачити щось цікаве з української кухні. Тобто те, що готується в побуті, подати з іншого боку. Це людям дуже цікаво. Додати якусь «родзинку», щось своє вигадати і буде гідна презентація.

Підтримуєте Ви зараз зв’язок з іншими учасниками?

Підтримую, як не дивно. З кимось більше, з кимось менше, але підтримую з усіма. Найбільші відносини з Тетяною Свистуновою і, як не дивно, з Вікою Король. Також з Сашою, Наталею. В більшості з людьми, які ближче до нас, до Заходу. Але практично з усіма спілкуюсь. Навіть з людьми, які на початку вибули.

А як їхні долі склались після проекту?

Як в кого. От на проекті всі люди спостерігають за тобою, дивляться. Але коли виходиш з проекту, то повинен уже дальше показувати себе сам. Повинен сам йти і класти свою дорогу в житті, щоб тебе хотіли кудись взяти. Двері відкриті тепер, але потрібно вміти в них зайти. І для Заходу треба робити перші кроки, щоб не бути просто учасником “МастерШеф”. Наприклад, Лєна на даний момент працює в ресторані. Саша має свій канал, проводить мастер-класи. А Наталя має “сто планів”. І от в кожного це індивідуально. Але, звичайно, життя змінюється. Хто хоче, той його собі більше змінює.  А якщо хочеш сидіти вдома і просто, щоб прийшли і сказали: «Ходи з нами, ми будемо тобі давати гроші», то такого не буде ніколи в житті.

А Ваші плани на майбутнє які?

Я, по-перше, точно знаю, що не буду сидіти вдома. А, по-друге, не хочу впустити цей шанс, хочу працювати на телебаченні. У мене вже є пропозиції, я думаю над ними, є пропозиції також на мастер-класи і я хочу це все попробувати, нехай мені 40 років, але все це цікаво, я зможу. Мені здається, що я просто хочу все попробувати, всюди піти, в мені стільки енергії з’явилось, хочу викластись на максимум. І в мене в голові завжди є приказка: «Краще зробити, щоб потім не жаліти, ніж не зробити, і потім жаліти. Думати, що, може, я була б зробила і в мене б вийшло. І тому я хочу використати всі можливості, які є в моїй голові.

А нам очікувати ресторан від Світлани Білейчук? У Вас є такі плани?

Свій ресторан, звичайно, я б хотіла. Проте Ви ж розумієте, що хотіти можна багато, але так на «щолчок» раз-два нічого не буває. Потрібно багато працювати для того, щоб мати свій ресторан. Звичайно, що потрібно вірити. Я бачу, що я задумала собі, про те говорю, того хочу, щось для цього роблю, я стараюсь і воно так показується, що навіть не розумієш, як воно звідти взялось. І ти того дуже хотів. І воно з’являється, ти йдеш за тим, про що ти говорив, до чого себе готував. І ми дуже віримо в Бога, моя сім’я, ми ходимо в церкву, молимось. Тому, я вважаю, що Бог дає людині стільки, скільки вона заслужила.

16402639_259680974462104_6882217081864601447_o

Що Ви б хотіли побажати нашим читачам, людям , які думають пробувати, чи не пробувати?

Ми – причина тому, що ми хочемо бачити навкого себе. Потрібно вірити і потрібно не боятись зробити перший крок. От ти думаєш, що це нереально, недоступно, що ти там не будеш. Не потрібно так думати. Хоча я теж спочатку так думала, коли дивилась «МастерШеф» з цього боку екрану, а потім я  себе перелаштувала і сказала собі: «Я зможу, там ж такі самі люди, як і я: з такими руками, вухами, такою ж головою.»  Бог створив однаковими нас усіх. І в кожного є віра в себе, адже все залежить тільки від нас самих. От ми бачимо, що той має  гарну квартиру, машину і виникає заздрість, чому в нього таке є. Не потрібно задрити. «Тобі, що хтось боронить таким бути? Бери, роби і таке ж матимеш. Роби те, що ти хочеш мати, те, в що ти віриш». Людина сама робить собі життя, створює собі життя сама. І я ж не думала: «Як мені туди йти, таких, як я багато – домогосподарок. Таких Свєточок там «греблю гати». Тільки спочатку я так думала. Але, якщо навколо мене є люди, заради яких я готова вирвати своє серце і віддати їм, готова довести, що я гідна їх, то це сильна мотивація. Для мене це було так. Настільки в серці в мені сиділо і я сказала, що воно повинно здійснитись. Треба вірити в себе, хотіти цього, я настільки хотіла зробити те, про що я говорила всім і собі. Я така сама, як і всі люди навколо. Я змусила сама себе повірити в себе і в те, що я хотіла для близьких людей. І коли вже всі подивились, повірили в мене, їм приємно стало.

Я хочу звернутись до всіх наших жінок: «Дорогі жіночки наші, я не кажу, що це повинен бути грандіозний проект, чи Ви повинні бути в Голлівуді зіркою, ні. Я говорю про реальні речі, які Ви хочете бачити у своєму житті, для самих себе. Змініть себе для того, щоб бути кращою і щоб самі собою гордились. Потрібно змінювати себе, ставати кращою, думати про себе, про свою сім’ю і знати, що ти є жінкою і можеш чогось досягнути. Тому ідіть вперед, до мети, вірте в свої сили.»  Добре, коли є такий стимул, як у мене – моя сім’я, тому що без них я нічого не варта, вони мені надавали сили, віру в себе. І це найкраще, що в мене є в житті. І коли бачиш, що ти всі роки провела недарма, то це найбільша винагорода для будь-якої людини. І я щаслива: в мене є люблячий чоловік, сини, яких я виховувала в таких рамках, які не переступила й сама. І мені це дуже приємно.

Підготував Дмитро СВІНЦІЦЬКИЙ

Коментарі:

Comments are closed.

126 queries in 5,033 seconds.