Майдан. Історія третя: Ми були першими, хто почав вивозити поранених, – Володимир Шабельник, медик швидкої

1 956

Історія про цю людину є останньою в циклі наших розповідей про франківців на Майдані, але, мабуть, найважливішою.

Володимир Шабельник – лікар швидкої допомоги. Він вже багато років працює в івано-франківській поліклініці №2.

Пан Володимир один з небагатьох прикарпатських медиків-добровольців, які 19 лютого 2014 року двома машинами швидкої допомоги вирушили на Майдан.

15107385_105902633229780_812436705406394888_n

Вранці ми пішли дивитися, що відбувається. Трохи пройшлися, а шофер телефонує своїй жінці і каже: «Та тут війна йде!». Було страшно.

Інтерв’ю з ним ми записували в нього вдома – коли я прийшов, то на екрані його комп’ютера були кадри з того трагічного дня. Пан Володимир часто усміхається, але каже, що переглядати ці відео йому і досі важко.

«19 лютого приходить співробітниця і питається, хто хоче їхати в Київ з чоловіків. Кажу – я. Посилали дві машини, але була проблема з водіями та фельдшерами – ніхто не хотів їхати. Мені одному найбільше треба (сміється). Погодився їхати ще один лікар, Роман його звуть. Шукають фельдшерів – нікого нема. Всі сидять, дивляться телевізор, всі за політику руками і ногами, а їхати до Києва ніхто не хоче. Знайшли потім водіїв, а фельдшери приїхали з Надвірної. І поїхали».

До Києва прикарпатські екіпажі доїхали без проблем. Але вже там їх чекали пости ДАІ – місто вже заблоковане, СБУ проводила «антитерористичну операцію».

Історія перша: Людей розстрілювали у мене на очах, – журналіст Руслан Ганущак

Історія друга: На Майдані страху не було, – Вікторія Шульга, волонтерка

«Якось ми вже заїхали, а вночі в Києві нікого нема. Вулиць ми не знали – в кого питатися? Зустріли якогось таксиста, спитали, як заїхати на Майдан. Інша наша машина через Дніпро поїхала в якусь лікарню».

«Приїхали ми до Михайлівського Собору. Там була ще бригада зі Львова. Їх послали збирати медикаменти з будинку профспілок. Ми ночували в машині – нам дали чаю та канапок, тож проблем не було. Я не дуже то й спав – заснеш тут».

«Вранці ми пішли дивитися, що відбувається. Трохи пройшлися, а шофер телефонує своїй жінці і каже: «Та тут війна йде!». Було страшно. Ми навіть близько до Інститутської не підходили».

Опів на десяту почалася стрілянина. Володимир Шабельник згадує, що київських машин швидкої допомоги тоді не було. Може злякалися, може не пускали – причини цьому медик досі не знає.

«Ми були перші, хто почав надавати допомогу і вивозити поранених. Одне добре було, що нам дали волонтера. Така Аня була – супер! Я не знаю, де яка лікарня є. І тут ми почали гасати. Ну, баба була ухх! Кажу, Аня – куди їдемо? – Праворуч, ліворуч! А вам нарушать можна? –  Кажу, можна. – Нарушай! (сміється)».

З 00:18 секунди відео видно, як Володимир Шабельник у біло-зеленій куртці допомагає завантажувати пораненого в автомобіль швидкої допомоги. Відео з Youtube-каналу НовостиДня.

«Приїжджаємо ми в лікарню – така триповерхова будівля. Спочатку ми клали поранених на перший поверх, потім – ну другий, потім – в гінекологію, за тим – в пологовий будинок. За годину я завіз 6 поранених – думаю, це багато».

При цьому пан Шабельник звертає увагу на контраст у Києві – там стріляють, а тут безтурботно їздять машини – кожен у своїх справах.

«А по Києву собі їздять машини, хоч би тобі що. Там стріляють, а ці собі їздять… А ми з мигалками туди-сюди… Коротше кажучи, завезли 6 людей. Чи всі вони вижили – я не знаю».

За якийсь час стрілянина притихла. Якраз тоді повернулася друга прикарпатська машина, тож той екіпаж участі в подіях практично не брав.

«Ми повернулися і нам розповіли, що щойно завезли медсестру, яку поранили в шию. А ми стояли якраз на тому місці, де в неї влучили».

Ввечері до Володимира Шабельника зателефонувала сестра – питалася, чи він бува нічого не чув про івано-франківського студента Романа Гурика.

«Я написав записку і віддав її Ані. Вона краще знала, де шукати. Потім вона каже: «Нема Гурика – вбили».  Я його особисто не бачив. Усі тіла зносили до Михайлівського собору – там було повно трупів».

Трохи згодом прикарпатським медикам дали завдання їхати до стадіону імені Валеря Лобановського, що по вулиці Грушевського.

«Там все горить. Ми їхали і боялися, щоб машина не згоріла. Жар під колесами! І ще боялися, щоб головний лікар по телевізору нас не побачив (сміється»). Швидка їде – то все «махом» почали розсовувати. Ми під’їхали до самого стадіону, а там ці коктейлі стоять . Водій зустрів якогось свого знайомого, а той йому каже: «Володя! Ти, давай, чухай звідси – тут стріляють».

«Рани були куди хочеш – в груди, в шию, в ноги, навіть в задницю. Ніякі бронежилети і каски там не допомагали. Що вони там з тими щитами бігали?».

Лікар згадує, що люди носили туди все, що завгодно – і медикаменти, і шини, і їжу, і одяг.

«Під’їжджає якийсь джип – а я думаю, ну нащо цього джипа на войні? – і з нього витягують шини і блоки мінеральної води. Їжі було скільки хочеш: кава, чай, бульйон».

«Там страху не було. Єдине, за що жаль – у нас був вимкнений відеореєстратор. Якби він працював… Це жах був. Війна, вдома плачуть, бо ніхто не повірив, що я поїхав (сміється). Вони дізналися про це лише тоді, коли я в дорозі був. Взяв із собою каску та димову шашку».

Володимир Шабельник каже, що швидкість машини була шалена. Коли всі повернулися до Івано-Франківська, то мусили міняти у ній щеплення.

«Мені не сподобалися наші люди, лікарі. Як ніхто не хоче туди їхати? Сидить перед телевізором, жаліється, як все погано і хоче ковбасу по 2,20. Як це – з Надвірної хлопці приїхали сюди своїм транспортом, а тут ніхто не хоче?».

«Страху ніякого не було. Це твоя робота – думаєш як допомогти. А вже потім, ввечері, згадуєш все і «Ой, бл*…».

Прикарпатці провели ще одну ніч на Майдані і 21 лютого повезли двох поранених у Калуш.

Підготував Роман Стельмах

Велика подяка Ірині та Ігорю Гурикам за допомогу у підготовці циклу матеріалів “Майдан”.

Коментарі:

Comments are closed.

Новини за датою

Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Вибір редакції

110 queries in 5,427 seconds.