«Популізм нас непокоїть, але ми не звертаємо належної уваги на технології комунікацій, які дозволяють йому процвітати. Якщо ми хочемо захистити демократію, то мусимо встановити правила гри для соціальних мереж».

Набіг Дональда Трампа на американську демократію можна трактувати як піратство корсара, який рискає соціальними мережами, щоб атакувати корабель конституції. Однак трампізм не є поодиноким явищем. Хіба не вражає кількість керівників держав та урядів, які останнім часом прийшли до влади, спритно використовуючи норми демократії? Насамперед у Східній Європі, де, як ми думали, після розвалу СРСР в 1991 р. мала перемогти правова держава. На жаль, у спадок нам дісталися Владімір Путін, що змушує нас сумувати за Борісом Єльциним, і Віктор Орбан, ліберал епохи комунізму, який тепер кокетує фашистським минулим Угорщини. В Польщі, зразковій батьківщині «Солідарності», партія, названа іменем «Справедливість», намагається запровадити теократію і переглянути національну історію, як це робили більшовики. А на Близькому Сході? Туреччина, яка могла би правити за приклад для мусульманського світу, повертається до звичаїв Османської імперії з Реджепом Таїпом Ердоґаном як новим халіфом. На Заході повсюдно зростають трибалізм та ксенофобія, навіть у Скандинавії. Біди Польщі, Туреччини і брекзит провіщають нам, що нас чекає скрізь, якби один з цих рухів досяг своєї мети.

Я знаю, що мені можуть заперечити: хіба не демократично приходити до влади шляхом голосування і потім реалізовувати її відповідно до побажань більшості народу? Але цю поверхову дефініцію пускали в хід лише ідеологи тоталітаризму: від Жана-Жака Руссо до Леніна і Гітлера. Демократія, якою її замислили в епоху Просвітництва, є не владою більшості, а захистом меншостей. Чи, як каже індійський соціолог Ашіш Нанді, це «право на розходження». Нанді оцінює демократію відповідно до шкали «ціни розходження», яка є дуже високою в Китаї і зовсім незначною в  Індії та США; кожен може оцінити цей показник для своєї країни. Мені не відома жодна актуальна таблиця, але вона мала б існувати. І це те, що засновники американської республіки чудово розуміли: призначенням їхньої конституції є передусім обмежити владу федерального уряду і захистити права всіх меншин за допомогою свободи слова. І це те, що американський Верховний суд і далі робить, переслідуючи всі форми дискримінації. На відміну від Трампа, який, здається, є єдиним американцем, який цього не знає.

До означення Ашіша Нанді я додав би ще одне з моїх улюблених, запропоноване філософом Карлом Поппером: «Великою перевагою демократії є завчасно передбачати завершення правління у твердо визначеній термін». Ми приймаємо поразки на виборах, тому що знаємо, що влада є лише тимчасовою. Тому завжди будять занепокоєння керівники держави, які заступають на царство у владі і змінюють конституцію, щоб залишитися у ній назавжди, як-от Кіршнери, які зробили таку спробу в Арґентині, нинішня президент Південної Кореї, яка про це подумує, Владімір Путін, який цього добивається, і Реджеп Таїп Ердоґан, який найпевніш цього доб’ється. Судячи з побаченого, Джордж Вашинґтон є неперевершеним взірцем, оскільки відмовився від третього мандату, який йому пропонували його виборці. Бути демократом означає розуміти, що ми не є незамінними; це дуже рідкісна чеснота серед обраних, заледве їх оберуть.

В епоху монархій в Європі суверенові про те, що він смертний, нагадував паяц. Нині у Великій Британії це функція опозиції, яка вважається змінним урядом. Всюди решта цю роль виконує преса. Якби ми виробили «шкалу Нанді» щодо ціни розходження, то могли б створити іншу, паралельну, щодо свободи преси, і обидві шкали збігалися б. Як можна пояснити наступ популістських корсарів, попри те що на Заході преса є вільною? Я не надто вірю в детерміністські пояснення, які встановлюють причинний зв’язок між популізмом і зростанням нерівності, а також із збільшенням імміґрації. Мені здається переконливішим пов’язувати популізм із соціальними мережами. На відміну від преси, яка пояснює, соціальні мережі використовують пристрасті, які розбурхуються, починаючи від ненависті до іншого: Трамп і Twitterз’явились одночасно. В пресі існують етичні норми, перевірка фактів і право на відповідь, однак ніщо з цього не зв’язує рук соціальним мережам.

Ніхто ніколи не міг би уявити собі, що Інтернет одного дня стане загрозою для демократії, однак саме це зараз відбувається. Історики зауважили, що без радіо Гітлер не переміг би; без Twitter‘а Трампа не існувало б. Трамп не є Гітлером, тому що нинішнє американське суспільство не подібне на німецьке суспільство 1930-х років. Я лише хочу зазначити, що популізм нас непокоїть, але ми не звертаємо належної уваги на технології комунікацій, які дозволяють йому процвітати. Якщо ми хочемо захистити демократію, то мусимо встановити правила гри для соціальних мереж. Так само брак кібернетичної безпеки, як виглядає, також раптом став головною загрозою для миру між країнами. Хочеться вірити, що ідеї змінюють світ, але техніка змінює його ще більше.

Ґі Сорман, Збруч

Коментарі:

Comments are closed.