Після автостопу ти починаєш вірити в добро, – мандрівник з Івано-Франківська

23.03.2019, 18:17  |  Автор:   Веркалець Оля

Завжди мріяв подорожувати, але через брак коштів не маєш можливості кудись з’їздити? Може варто тоді провести експеримент та спробувати себе в автостопі, як це зробив франківець Тарас Марищук?

Тарас народився в Івано-Франківську, а виріс у Бурштині. Там жив і вчився до 16-ти років, а потім його носило по всій країні. За свої 23 роки франківець проїхав більше 50 тисяч кілометрів. І це все з витягнутою рукою та піднятим пальцем вверх. Про першу подорож, непередбачувані випадки та поради мандрівникам-початківцям – читайте у матеріалі WestNews.

Перша подорож

На той час я вже був студентом. І в той час для молоді важливо було рухатися територіально, змінювати постійно місце дислокації, але коштів зазвичай на це немає. Тоді ти починаєш шукати альтернативні методи подорожувати. Адже життя розкидує людей по різних місцях і ти хочеш з ними бачитись, якось комунікувати. Тоді ти починаєш шукати, як доїхати туди.

У мене в Бурштині навіть немає залізничної станції, вона знаходиться за містом. Тому поїзд це був взагалі не варіант. У 2012-2013 роках ще не було такого відеоблогінгу про подорожі, тому я збирав багато інформації в текстовому вигляді. Коли я начитався, то думав, що цілком готовий до всього, що відбудеться. Тоді одна моя знайома запросила до себе у Харків. Вона там навчалась в університеті імені Каразіна на філолога. А це ж через всю країну треба їхати! Ну я й поїхав.

Усе від початку і до кінця – був автостоп, з витягнутою рукою і піднятим пальцем уверх. В обідній час я виїхав з Бурштина, дібрався до Львова і, коли вже стемніло, я опинився на Рівненській об’їзній. Цю об’їзну я запам’ятав на все своє життя, бо це було жорстоко. Ніхто не зупинявся, почався дощ, було холодно, а я не подумав, що потрібно тепліше одягнутись. Це ж літо, навіщо воно мені? У мене ще був старий рюкзак, геть не туристичний. Усю ніч я провів на заправці, бо мокнути і стояти на трасі, коли машини взагалі не їздять, немає сенсу. Ще тоді я хотів зранку поїхати в іншу сторону – не до Києва, а назад додому. Але потім я собі подумав: “Ні, чувак, це надто легко”. І цей переломний момент в мене минув, я все ж таки доїхав до Харкова. Загалом дорога до Харкова, перебування в місті і повернення назад у мене зайняло тиждень часу.

Напевне, ця перша подорож була найбільш насичена інформацією, яка мені надійшла. Бо те, що я читав, і те, що відбувалось – це як дві різні речі. Витрачався я суто на харчування, а оскільки я не вибагливий в їжі, то за час поїздки витратив близько 300 гривень.

Тепер я об’їздив Україну вздовж, впоперек і по діагоналі. Минулого літа їздили за кордон.

Мені багато людей казали: “Ти вже об’їздив цю Україну. Ти знаєш усі дороги. Давай розширяйся, їдь за кордон”. Але я завжди казав: “Ні ще рано мені, бо в нас Україна класна, я хочу тут поїздити, побачити все своїми очима.” Уже потім і за кордон, щоб розповідати іноземцям, чому варто їхати в Україну. Бо Карпати, моря – цим вже нікого не здивуєш.

Найдовша подорож

Я поїхав давати автостоп-лекцію в Хмельницький. Мене не було більше півтора місяця. Коли вже повертався назад додому, стою на трасі і мені зупиняється чорний джип. Опускається скло, сидить лисий мужик в спортивному костюмі і каже: “Куди, малиш, їдеш?”. А ти такий думаєш: “Я приїхав” (сміється). Відповідаю йому, що додому. Навіть не було розмови про місто, я просто сів. Ми настільки розговорились, що спочатку я поїхав з ним до Львова. Там загрузили автомобіль речами і поїхали в Ужгород. Я в нього залишився жити на більше місяця. Це той момент, коли водій стає тобі другом, ми досі спілкуємось. Насправді подорож змінила моє життя.

Зараз я готуюсь з дівчиною до подорожі Європою. Якщо все піде по плану – то всередині травня ми вирушаємо. У нас є приблизний маршрут, а далі на місці розберемось.

З ким краще автостопити?

Мені приходилось подорожувати з кимось (сміється). Під час першої поїздки в мене було сильне поглиблення в свої думки. Коли ти знаходшся наодинці, у стресових умовах, поза зоною комфорту – воно допомагає трохи розібратись у собі.  І до певного моменту я любив такі “самотні” подорожі. Але пройшов вже той підлітковий вік, і мені хотілось те, що я б міг побачити, показати ще комусь. Яка різниця, якщо ти бачиш красивий водоспад, але ти бачиш його один? Я вважаю, що краще їздити з кимось: це однозначно веселіше. Але якщо ти хочеш “покопатись” у собі, то їдь сам. Тоді ти просто здивуєшся, скільки думок у тебе в голові.

Автостоп повинен бути безпечним. А дівчатам самим все таки небезпечно їздити. Є різні водії. Так, не варто не довіряти їм, бо зазвичай зупиняються круті водії, але ми ніколи не знаємо, хто може зупинитись. Це може бути п’яний неадекват, який взагалі не усвідомлює, що робить.

Оптимально – щоб подорожували хлопець і дівчина, як закладено в природі (сміється).

Про відносини з водіями

Автостоп фільтрує людей. Злі люди, в яких поганих настрій ніколи не зупиняться. Вони просто не хочуть ні з ким спілкуватися, а зупиняються ті, кому потрібно це, наприклад, далекобійники.

Різні водії траплялись. Коли ти сідаєш в машину, де грала гучно музика, водій її скручує, намагається щось говорити, ти починаєш заводити розмову, а він замовкає і, ви цілу дорогу мовчите. Є такі, які настільки багато говорять, що ти не встигаєш за його думками. У такі моменти ти виступаєш психологом для водія. Це круто, бо ти його ніколи не побачиш. Хоч в мене і було декілька випадків, коли мені зупинявся той самий водій, який вже колись мене підбирав. І це було в різних точках України.

Стосовни оплати непорозумінь з водіями не було. Зазвичай все обговорюється на початку. Але якщо такі негаразди виникають, то краще йому заплатити.

Коли я перший раз їхав до Харкова, то в Черкасах мені зупинився водій вантажівки і довіз до Сміли, бо там живе. Але йому треба було їхати далі до Умані, а мені теж в ту сторону. І ми зупинились в Смілі, я поспав у його машині, водій зранку мене розбудив і ми поїхали далі. Ми з ним були знайомі буквально дві години. Настільки класні водії, настільки сильно довіряють – і це круто.

Після автостопу ти починаєш вірити в добро. Ну і звісно ти сам починаєш більше його робити. Автостоп і взагалі подорожі генерують добро. Одні бачать це добро і передають його іншим.

Непередбачувані випадки

Одного разу ми сіли в темний BMW, в якому гільзи від автомата Калашникова валялись під ногами. І їхали двоє чоловіків, які були схожі на “гопніків”. І нічо нормально доїхали, навіть лунала фраза: “Ви там дивіться не посуньтесь на гільзах”.

Якось я їхав із Закарпаття. Зупинився мені Жигуль. Справа на пасажирському сидінні – п’яний АТОвець, зліва – водій, який боїться цього АТОвця, бо він його і бив по дорозі. От ми їдем, все добре, я дивлюся у вікно і думаю: “Куди я попав?”. А в цей момент нас обганяє наше заднє ліве колесо. Ми зупинились, забрали колесо, повкручували гайки і поїхали далі. Це вже потім я сміявся з цієї ситуації.

Поїздка автобусами

Рідко я їздив автобусами. Хіба кудись запізнювався. Або це геть така дорога, де їде один автобус і більше нічого. Коли ми були в Новоград-Волинському, там один поворот на Коростень, прямо – на Київ. На Коростень нічого не їхало, крім молоковозів, які нам не зупинялись. Але траса там насправді дуже красива. У цей момент ми дійсно знали, що іншого шляху немає, як сісти на автобус.

Коли ти довго стоїш – це не означає, що водії погані. Так просто потрібно Всесвіту, щоб ти там постояв. Маю багато таких прикладів, коли мені не зупинялось нічого довго, потім ти вже їдеш у машині й доганяєте аварію. А в тій машині міг ж бути ти. У такі моменти розумієш, що Всесвіт оберігає тебе. Після цього я перестав розчаровуватись, злитись, коли щось не зупиняється.

Був випадок, коли їхав з Черкас зимою і в Летичеві я стояв годин п’ять. Холодно, починало темніти, я вже думаю, де б міг переночувати. І тоді мені зупиняється машина, яка їде до Франківська.

Цікаве в подорожах

Спочатку мене цікавила кінцева точка. Потім я зрозумів, що важливо пізнати весь шлях: спілкування з водіями, місця, які є транзитними, зупинитись і просто розгледіти, що навколо. Насправді ось ці кінцеві точки – зазвичай визначні туристичні місця. Вони не такі цікаві, як та ж сама Бібрка з її неформалами чи Бакота. Спочатку я думав, що Бакота – десь у Франції. Ця зона закрита від масового туризму. Але там так прекрасно: чистий берег, кришталева вода.

Необхідні речі

Беру з собою тільки найнеобхідніше. Рюкзак, один теплий комплект одягу, дві-три футболки літом, дві пари якісного взуття, засоби гігієни, декілька повербанків, світловідбиваючі жилетки, якщо автостопиш вночі. Можна ще намет, спальник, але я часто подорожував без нього і було нормально. Просто вночі я любив роздивлятись місто, пам’ятки, щоб ніхто збоку не дивився на мене як на туриста. Ненавиджу таке. Я не турист, я мандрівник.

За кордон звісно ж треба брати документи. Україною я часто їздив без паспорта. Я просто в цьому не бачив сенсу. Це ще один момент, коли ти його десь можеш намочити або можуть вкрасти рюкзак.

Поради початківцям

Не потрібно довго готуватись до подорожі. Ти вирішив – їдь. Коли ти починаєш це все обдумувати, у тебе з’являються інші плани. Ти сам починаєш себе відговорювати. Якщо це перша подорож, то тим паче. У мене було багато випадків, коли я зривався вночі їхати кудись. На такі випадки в мене був завжди зібраний рюкзак з основними речами. Це зручно.

Дзвоніть батькам. Писати повідомлення, подзвонити на пару секунд – робіть це. Вони справді переживають.

Не довіряйте людям.

Не питайте дорогу в Одесі. Вам скажуть: два квартали прямо, два квартали направо, а потім ви підете в ту точку, там спитаєте когось, і вам скажуть, що треба два квартали назад і наліво. На власному досвіді (сміється).

Завантажуйте додаток MAPS.ME. Є завантажені карти на телефоні, навіть, коли немає якогось інтернету. Також корисні додатки Couchsurfing і Hitchhiking Maps (показує точки, де добре автостопити).

 Подорожуйте з тими, кого любите.

Взагалі є певні правила автостопу.  Якщо ти приходиш на якусь точку і там вже хтось стоїть – ти не можеш стати перед ним. Це не виховано. Стаєш десь за сто метрів. Коли йому вже зупинились, ти можеш підійти на те місце. А якщо в машині є місце, то він може спитатись, чи не могли б ми взяти ще одну людину. Я завжди так роблю.

Ольга Веркалець

Підписуйтесь на наш канал у Telegram та наші сторінки у Facebook, Instagram і Twitter. Щоб першими дізнаватися про головне, що відбувається в Івано-Франківську, області, Україні та світі.

При використанні будь-яких матеріалів інтернет видання гіперпосилання на конкретну новину чи матеріалів не нижче другого абзацу. Передрук матеріалів без погодження редакції забороняється.
&nbsp

Редакція WestNews

Україна, Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців 56
Прес-релізи: westnews.ua@gmail.com
Email редакції: editor.westnews@gmail.com

Підпишись

Розробка та дизайн:


X