Роман ГОЛОД: “На Кедроватім в Чорногорі ґаджуґи звилиси в ланци” – про день української писемности та мови

10.11.2019, 1:29  |  Автор:   Власенко Власта

В день української писемности і мови ми уважніше і ретельніше говоримо про нашу державність та самоідентифікацію, важливість мовного питання та всі його політичні відтінки і відтинки. І не тільки говоримо, а й робимо багато гарних справ, можливо, не не знати яких масштабних, але своїх, важливих і потрібних для утвердження і самозбереження.

Сьогодні в ексклюзивній розмові з WestNews – професор, декан Факультету філології, доктор філологічних наук Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника   Роман ГОЛОД

Романе Богдановичу, розкажіть коротко про історію нашої писемности

Розказати коротко про історію української писемности не дає історія української писемности. Коротко про історію української писемности розповідати вдавалося тільки радянським історикам української писемности, яким вдавалося бути лаконічними в цьому питанні аж до непристойности. Ця їхня історична непристойність змагалася за скорочення історії нашої писемности як не до ХVІ-ХVІІ, то хоча би до ХІV-ХV століть нашої (звісно ж!) ери. Увесь попередній розвиток писемности на наших етнічних територіях проголошувався «спільноколисковим», а отже таким собі нічийним. А все що нічийне, за добрим російським звичаєм, звісно ж, за замовчуванням, належало старшому із трьох братніх… Отому зозуляткові, що вивелося на світ Божий пізніше від інших, але інстинктивно повипирало з гніздечка (чи то пак з колиски!) недотепних роззяв-автохтонів – українців і білорусів.

Натомість автохтонна (найбільш притомна) концепція українського культурогенезу спонукає нас справедливо не погоджуватися з такою історичною ампутацією всього попереднього розвитку нашої писемної культури. І хоч пам’яток її справді залишилося небагато, та все ж вони є. До них належать і так званий «скоропис» ХV-ХVІІ віку, і кириличний «півустав» ХІV-ХVІІ стст., і ще давніший кириличний «устав». І цілком природно виникнення української писемноси в кириличному варіанті сучасні дослідники пов’язують із ІХ століттям, а існування глаголичного письма вважають ще давнішим. До речі, за літописними даними, Візантія підписувала з русами у 911 та 944 роках договори грецькою та руською (чит. українською) мовами. Але й це ще не початок історії. Бо, за автохтонною концепцією, всі попередні варіанти письма, що розвивалися на українських етнічних територіях, теж належать історії нашої писемности. Відтак усі варіанти ідеографічного, ієрогліфічного, піктографічного письма, руни, скіфо-сарматські письмена, графічні знаки трипільської культури, – все це суть наша українська історична спадщина. Як і петрогліфи Кам’яної Могили, вік яких різні науковці визначають у межах від VІ-V стст. до н. е. – до ХVІІІ-ХVІ стст. до н. е.

Звичайно, абсолютно достеменно встановити «точку відліку» історії української писемности  неможливо, але й дозволяти братнє обрізання своєї історичної спадщини – означає підтвердити власне історіософське чи ментальне збоченство. Зрештою, дещиця міфологізації власної історії ще жодній державі не зашкодила. Особливо помічною вона видається для молодих націй, що проходять період реабілітації після багатовікових “братських” обіймів імперії.

Які книги, підручники чи статті порадите читати для того, щоб добре знати українську мову?

Ось на це питання я можу відповісти по-Стефаниківськи: коротко, сильно і трохи страшно. Страшно, бо на питання, «які книжки я би порадив читати для кращого засвоєння української мови», у наш вік нечитальницького ренесансу я би відповів просто – «художні», або ще простіше – «книжки». Будь-яка художня книга, якщо це, звісно ж, не графоманська фальшивка і не епатажне експериментування з мовно-стилістичними засобами, сприятиме кращому засвоєнню української мови. Що ж стосується підручників, то книгою книг, граматичною Біблією тут слід визнати «Український правопис». А крім нього, корисним може стати будь-який (шкільний, позашкільний, університетський) підручник, посібник, практикум української мови. Ну і, звичайно ж, за порадою не моєю, а Максима Рильського,

“Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля…”

Що робить Прикарпатський національний університет і, зокрема, Факультет філології на честь відзначення Дня української писемности  і мови?

День української писемности та мови в Прикарпатському університеті відзначається на всіх рівнях академічної ієрархії – від ректора, який власним прикладом демонструє, наскільки для нього важливо відчувати єдність на мовному ґрунті з усією університетською, Івано-Франківською і загалом українською громадою – аж до студентів, які абсолютно добровільно (уявіть собі!), без будь-якого адміністративного тиску (сам шокований!) беруть участь у заходах, присвячених цьому святу. А заходів таких справді багато. Особливо ж на Факультеті філології. Практично, починаючи з 8-го листопада (переддень свята), коли відбувається Всеукраїнський диктант національної єдности і аж до 15-го листопада на нашому факультеті щодня щось та й відбувається. У цьому легко переконатися, заглянувши в університетський Календар подій: https://pnu.edu.ua/calendar/ Це і відкриття ХХ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, і організовані творчою спілкою викладачів і студентів заходи «Прямий етер «Свіже сальце і гостре слівце – на коломийському базарі все це є», і «Творча зустріч студентів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника «Осінній політ», і «Літературно-мистецька композиція «Слова цілющі падають у душу, і ними про любов я говорю…», і «Загальноуніверситетська студентська конференція «Мовна політика і мовна ситуація в Україні», і «Зустріч з нагоди підписання угоди про створення єдиного студентського радіо», і низка інших заходів. Тож якщо хтось і відпочиває у свої професійні свята, то це аж ніяк не філологи. Відзначаємо свято сродним трудом і отримуємо від цього філологічне задоволення.

Але все-таки: пів країни використовує російську…

Це, звичайно, печально. Втішає в цьому тільки те, що інших пів країни, як-от ми з Вами, вже навчилися правильно писати «пів країни» за новим Правописом. І тішить те, що невігласів у нас, за Вашими підрахунками, лише пів країни, тобто 50, а не, скажімо, 70 з дрібками відсотків. Це означає, що процес психічного одужання нації набирає позитивної динаміки

В Івано-Франківську, як і в багатьох інших містах, – повно вивісок, реклам, табличок з назвами шинків та склепів – англійською, французькою… Ви прихильник таких речей?

У мовно-культурному контексті я категоричний противник вивісок будь-якими мовами, крім української. Вважаю, що від перестановки вивісок іншими мовами сума англо-французьких туристів у нашому місті не зміниться. Туристи приїжджають у наші краї не у пошуках знайомих літер алфавіту, а в сподіванні познайомитися з особливостями місцевого колориту, історії, культури, кухні, говірки, одягу тощо. Тому, на моє переконання, поява вивісок із використанням елементів гуцульського, лемківського, бойківського діалекту – річ значно ефективніша у маркетинговому аспекті, ніж англо-, франко- чи польськомовне сублімування глухого села на тему цивілізованого міста.

Який рівень володіння якісною літературною українською мовою  у першокурсників, які приходять до вас зі шкіл?

Рівень володіння рідною мовою, особливо у першокурсників, різний. До нас приходять на навчання діти з різних регіонів України, представники різних етнічних груп, з різним рівнем викладання української мови у школах. Вони приносять із собою всю цю єдність багатоманітностей і ми з нею працюємо. Ми пояснюємо студентам, що до свого рідного, автохтонного потрібно ставитись із любов’ю, з повагою, як до духовного скарбу. Боронь, Боже, нам соромитися особливостей рідної говірки! Але, окрім діалекту, необхідно добре володіти й літературною нормою. Закликаємо студентів, аби вони допомагали одні одним у мовній адаптації. Жарти у стилі «Не телє, а теля, банєку!» у нас не вітають. І ось уже на ІІ курсі студентка із Закарпаття, яка ще недавно на питання «Що таке діалектизми?» відповідала: «Це слова, з яких всі сміються!», розмовляє літературною українською абсолютно без акценту. Звичайно, не всі наші зусилля потрапляють у благодатний ґрунт і приносять гідні плоди, але коли бажання і старання студентів резонують із професійністю викладачів, то це, зазвичай, успіх, і майже ніколи не навпаки!

Як ставитеся до  двомовности  в Україні? Чи можна толерувати це питання?

Для мене особисто це питання принципове. До двомовности, на моє переконання, можна не толерувати, а деградувати. Деградувати духовно. Бо двомовність – це підсвідоме прагнення служити і вашим, і нашим. Це пристосуванство. Причому реальна двомовність можлива тільки для україномовних малоросів. Бо російські шовіністи, які репетують про утиски російськомовних і про важливість білінгвізму, фіговим листком «Какой разніци» прикривають власну інтелектуально обмежену одномовність. Бо й справді, якщо «какая разніца?», то розмовляйте в Україні українською!

Ваші побажання українцям в цей день

Українцям у цей день хочу побажати… Читати Пушкіна у перекладі Василя Зеленчука!

“На Кедроватім в Чорногорі

Гаджуґи звилиси в ланци,

Вдень і вночі Чугайстер дикий

Чєс коротає у данци

Направо йде – співає пісню,

Наліво – бріхні торкотит.

Там чудеса, там щєзник ходит,

Лісна там на гілках сидит;

Там, на плаях, нам ни відомих,

Дивної звірини сліди;

Колиба на оленіх рогах

Стоїт близенько до води;

Скрізь дива повно в полонині;

Габи гутє вночі и вднині

Скалистий берег, ліс густий,

Опришків тридцєть там гонорних

Из джєморів виходє чорних,

А з ними Довбуш молодий;

Чугайстер там над скарбом гине;

Гуцулский дух – кров в жилах стине!

И я там був, и мід я пив,

И кидри видів я зелені.

Сидів пид ними, а Чугайстер

До раня бріхні торкотів”.

Бувають періоди в житті, коли поважати себе, свою мову, свою культуру просто потрібно примусити. Бо інакше примусити можуть тебе… До миру… А точніше – “к русскаму міру”. 

Тому будьмо щоденно уважні, не даймо ніяким “ґаджуґам” зірватися “з ланців” ні в день української писемности, ні в день найбільшої пильности за свою землю і мову.

                                                                                                                                         Розмовляла  Власта ВЛАСЕНКО

Читайте також: Український танець…

Підписуйтесь на наш канал у Telegram та наші сторінки у Facebook, Instagram і Twitter. Щоб першими дізнаватися про головне, що відбувається в Івано-Франківську, області, Україні та світі.

При використанні будь-яких матеріалів інтернет видання гіперпосилання на конкретну новину чи матеріалів не нижче другого абзацу. Передрук матеріалів без погодження редакції забороняється.
&nbsp

Редакція WestNews

Україна, Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців 56
Прес-релізи: westnews.ua@gmail.com
Email редакції: editor.westnews@gmail.com

Підпишись

Розробка та дизайн:


X