Руслан ТРАЧ і його філософія світанку. ФОТО.

10.11.2019, 22:28  |  Автор:   Власенко Власта

Місто робить останню спробу не випустити мене з затишку своїх нічних ліхтарів, але останній вже зникає за поворотом, і мене чекає попереду глухий морок темряви.

Неба ще неторкався світанок, зорі пробиваються крізь латки на покривал із темних важких хмар. Тут панує ніч. Вона наповнена прадавніми страшними зміями-смоками, які панували колись на землі, але були настільки жахливі, що життя поспішило викреслити їх зі списку своїх творінь. Тоді вони залишилися панувати в людських душах, темними ірраціональними страхами. Зараз вони крутяться біля мене, глипають з темноти протягують свої мацаки, пробуючи на смак мої думки.

Але мені потрібно іти вперед, вгору, я спраглий, мені потрібен цей ковток, мені потрібно наситити свою спрагу  тим диким, пянким медом, який я зможу знайти тільки там. Тож треба спішити. Світанок торнувся темних небес, і зорі поспіхом замовкають а край обрію ловиться прийдешній день. Коли все відбудеться я маю бути саме там, це шоу, та ні містерія відбудеться для мене особисто але мені потрібно встигнути.

 

Все частіше доводиться зупинятися і ловити фотоапаратом  світанок, що нагло пре…і ніч тікає панічно, забуваючи то тут, то там кавалки свого покривала на небесах.

І ось я на місці, почалося. Величезна прадавня істина відкривається вкотре, одночасно банально і велично скандуючи: “по ночі буде новий день”. І на підтвердження цього демонструє сонце, ранкові тумани і хмарки ніжно тримають його за руки аби воно в силі і могутності своїх не висушило цю бідну планету. І воно заливає гори, всі свої царства, цими дарами своїми, цим диким і пянким медом. Світ звичний зник, ти провалюєшся в сон, не вірячи що це відбувається насправді, ти жадібно пєш це все очима, невипускаючи з рук фотоапарату , маючи наївну віру, що зможеш передати хочаб соту долю цього, що відчуваєш,  іншим людям.

 

Цей колір настільки густий, дивно як йому вдалося заповнити кожен міліметр цього світу, проникнути навіть на цю полонину і залити вщерть собою мої думки. Я не дихаю, бо не вмію дихати медом, але він все -одно вливається в мене крізь зіниці і душу.

Це була демонстрація сили, сонце ліниво заховалася в податливі хмари, почався звичанісінький похмурий ранок нового дня, я повертаюся.

притихло, ховає своїх людей в димах і домах. Йому важливо щоб люди які живуть там не знали про світ що лежить довкола.

-Ну що повернувся, блудний сину?- бурчить воно гуркотом машин.

Я посміхаюся йому: звідти не повертаються  -там залишають серце назавжди. Але містові не варто цього знати, хай тішиться.

Підписуйтесь на наш канал у Telegram та наші сторінки у Facebook, Instagram і Twitter. Щоб першими дізнаватися про головне, що відбувається в Івано-Франківську, області, Україні та світі.

При використанні будь-яких матеріалів інтернет видання гіперпосилання на конкретну новину чи матеріалів не нижче другого абзацу. Передрук матеріалів без погодження редакції забороняється.
&nbsp

Редакція WestNews

Україна, Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців 56
Прес-релізи: westnews.ua@gmail.com
Email редакції: editor.westnews@gmail.com

Підпишись

Розробка та дизайн:


X