WestNews.com.ua

“Що робить з людьми “Колєда та й плєс” – Роман Голод про виставу Франківського драмтеатру

25.01.2020, 21:39  |  Автор:   dmytrosvintsitskiy

Івано-Франківський академічний драматичний театр продовжує дивувати  і збирати навколо себе людей. Про нещодавну прем’єру вистави “Колєда та й плєс” – доктор філологічних наук, декан Факультету філології, професор Прикрапатського національного університету Роман ГОЛОД

Картинки по запросу колєда і плєс вистава фото

Різдвяна казка закінчується… Завіса буднів плавно опускається, і на авансцену реального життя виходить пан з кудлатою бородою і буйною кучерявою чуприною. Це той, кому служить слуга народу. Він вважає себе режисером нашого щоденного життя. Пан загрозливо усміхається, прищуривши оченята, і вдавано добреньким голоском запитує: «Ну што, хахли, накалядавалісь?..» А наступної миті владним порухом руки дає команду всім тим демонам і вертепним персонажам, які ховаються за завісою і які ще якусь мить назад веселили публіку на сцені, зіскочити в наше з вами життя, аби створити хаос і паніку, аби посіяти сумнів і ворожнечу, аби переконати, що все відносно, що вашого бога нема і взагалі: какая разніца?.. Він виходить, аби займатися улюбленою справою «із прежде віку» – ловити рибку у мутній воді… Він дав команду, і всі ці ироди, москалі, чорти, смерті та інші кидаються у натовп, аби робити свою щоденну звичну справу. І це, на жаль, не чергова серія «Слуги народа»… Це реальне життя, дитинко… Кудлатий пан задоволений собою… Він вже знає про свою перемогу і хоче її краще побачити у всій панорамності картини… Ось тільки світло рамп заважає… Примружуватися примушує…

  • Ей!.. Ґдє там свєтотєхнік?!. Ґдє ви там всє?!. Кто-нібудь вирубіт наконєц-то Віфліємскую звєзду?!.

…А ще мить назад усе було зовсім інакше…

Під світлом рамп вигуками «Браво! Бравіссімо!» вітали колядників і вертепників. Такої «Колєди з плєсом» наш Івано-Франківський драмтеатр давно вже не видів… Та й коляднички, видав, ще не чули, аби їм так вперто і довго аплодували, та все на якогось «біса» викликали… А вони все кланялися і кланялися… І були щасливі… Бо подарували людям, цим змученим, розчарованим, ігнорованим, знервованим, слабким і грішним людям, справжню казку, феєрію торжества добра над злом, правди над брехнею, світла над пітьмою, віри над цинізмом, любові над ненавистю, життя над смертю…

Мабуть, тільки на Різдво і можливе таке диво дивне, коли в одному місці, в один час і в одній дії на «торжество святого збору», як називають це свято, зібралися колядники і вертепники зі всієї України, з діаспори, з різних часових епох і періодів, з різних культурно-етнографічних регіонів, різних конфесій і політичних переконань, аби величальними гімнами колядок привітати новонародженого Христа. Дійство, яке в час Різдвяних свят віками відбувається по всій Україні, сконцентрувалося цього року у порівняно невеликому колі на сцені Івано-Франківського драмтеатру у Соборній різдвяній містерії «Коляда та й плєс… Ізпрежди віка…»

У виставі спостерігається дуже видиме поєднання язичницва і християнства. Що думаєте про це?

Власне, коло із хрестом усередині рисували на дверях оселі наші предки, аби означити таким чином народження нового сонця. Перші християни успадкували цю язичницьку символіку й адаптували її до ідеї народження Спасителя всього людства – Ісуса Христа, який має стати світлом, теплом і любов’ю для кожного. Тому саме коло, яке «ізпрежди віка» символізує вічний колообіг життя і яке не має початку та кінця, стало початком і кінцем театралізованого дійства, вдало й доречно вписавшись у його загальну символіку.

З відкриттям куліс перед глядачами постав майже аркан (якби не присутність жіночих постатей), утворений із фігур дійових осіб постановки. Всі вони, немов іграшкові солдатики, воїни світла і добра, розставлені колом у різному вбранні, з різними музичними інструментами в руках чи з іншими предметами, що символізують їхній щоденний триб життя. І ти розумієш: за кожним із них глибина віків, за кожним – тіні забутих предків, за кожним – етнічна автентика, за кожним – відповідний спосіб життя, відповідні ментальні особливості, цілі соціальні, культурні, релігійні пласти і нашарування… За кожним – ціла історія племені, роду і народу. І від усвідомлення цієї масштабності кола, яке режисер зумів розмістити на невеличкій сцені драмтеатру, стає млосно і паморочиться в голові, а мурашки починають шалено бігати шкірою. В центрі цього кола (ще одне вдале вирішення проблеми сценічного простору!) невеличка шопка, яка, залежно від драматургійного контексту, трансформується то в гуцульську господу, то в стаєнку, то в церквицю, то в сцену мандрівного бурсацького театру.

А ще над усією цією сценічного архітектонікою простору на початку і в кінці вистави з’являється на імпровізованій гойдалці майже ангел (принаймні, з ангельським голосом) у гуцульському строї і в постолах і співає першу й завершальну колядки, в яких, власне, й закодовано древні уявлення наших предків про створення світу ізпрежди віка:

Ой як же було ізпрежди віка

Ой дай Бо[г].

Ой як не було неба і землі

Ой дай Бо’.

А тільки було синєє море

Ой дай Бо’.

На тому морі горіли огні

Ой дай Бо’.

Старі українці в дохристиянські часи були переконані, що на початку всього сущого був Вогонь, а поєднання його з Водою, власне, і дало таїнство народження. У деяких наших легендах йдеться про те, що до створення світу причетний Чугайстер. До створення художнього світу різдвяної театральної постановки теж причетний Чугайстер-Віщун, роль якого майстерно виконав Олексій Гнатковський. Актор передав глядачеві увесь смак гуцульського епікуреїзму не лише у переносному, але й у прямому значенні слова. Моторний Чугайстер-Гнатковський, як Фіґаро чи Труффальдіно, встигав і на сцені зіграти, й у глядацький зал майнути, аби пригостити гостей автентичним самогоном і небутафорними ковбасою та шинкою. А ще, цей Чугайстер-Віщун легко перевтілювався в науковця-фольклориста, дослідника гуцульських традицій Володимира Шухевича, і, немов священник з амвону, зачитував час від часу псалми етнографічного Євангелія – «Гуцульщина» Тож, будьмо уважні!.. Не минаймо ані титли, ніже тії коми!..

Слухаймо і спостерігаймо все, що з такою любов’ю, щирістю, сакральною піднесеністю й водночас із фаховою артистичною майстерністю на «торжество святого збору» підготували наші театральні коляднички. Це давні автентичні гуцульські, бойківські, лемківські колядки. Колядки з Галичини і з Великої України. Авторські колядки, як от «Народився Бог на санях» на слова Богдана-Ігоря Антонича. Батл з виконання колядок нон-стоп. «Щедрик» – різними мовами світу. Вертепне дійство з гуцульським плєсом і танцем «круглєк», котрі донині плєшуться і танцюються у Криворівні та у Верховині. Бурсацький вертеп 1770-го року, відтворений за рукописами та нотами, що збереглися в маєтку українських шляхтичів Ґалаґанів. Сценічно візуалізовані уривки роману «На високій полонині» (правда старовіку) Станіслава Вінценза. Своєрідна інтермедійна частина, пов’язана з вкрапленнями комедійних епізодів із «Побожної» Василя Стефаника та варіацій/вар’яцій на тему африканського «сафарі» гуцулки Марічки, її коханого та співачки Зюзі – персонажів незабутньої «Гуцулки Ксені» у постановці того-таки Франківського драмтеатру.

І вся ця бурхлива вертепна багатоманітність співала й танцювала злагоджено і в унісон завдяки вдалим сценічним рішенням режисера-постановника Ростислава Держипільського, завдяки креативності, талановитості, високому професіоналізму й вправності диригента Богдана Ткачука, хормейстерки Наталії Байдак, балетмейстра Дмитра Леки, завдяки віртуозності музикантів, індивідуальній обдарованості кожного актора нинішньої трупи театру. Безперечно, завдяки всьому цьому, але не тільки… Як сказано у рекламці до вистави, «Коляда та й плєс… ізпрежди віка…» це «історія про те, що єднає людей у народ і дає світлу Різдвяну надію на єдність у любові, як і було задумано Богом з початку віків». Цю просту гуманістичну істину не заперечиш. Її доводили під час перегляду вистави наші сусіди у глядацькій залі туристи зі сходу (майже що царі) своїми коментарями:

  • Какіє же ані всьо-такі маладци! Бєрєґут традіциі і культуру… Вєсь народ калядой об’єдіняют… Па ґораду, панімаєш, па дамАм с калядой ходят…

  • Да уж… К сажалєнію, у нас на кварталє каляди уже давно нє слишна…

 

Наскільки сильна, на Вашу думку, коляда як обєднуючий феномен для українців?

Коляда і справді об’єднує. Тільки хвороблива уява одвічного українофоба може витворити собі під машкарою вертепника образ фашиста, неонациста, екстреміста. Насправді вертепні персонажі – це архетипні образи «ізпрежди віка», що поєднали в собі релігійний підтекст, генетичну пам’ять народу про своїх героїв і кривдників і актуальне народне сприйняття різних типів національної, соціальної і навіть ментальної ідентифікації. Важливо, що і коляда, і вертепна драма як первісні жанри усної народної творчості мають багаторівневий (сказати б, багатовіковий) захист від несанкціонованих втручань. І навіть користуючись сучасними маніпуляційними технологіями, важко цей захист зламати чи обійти. Ці жанри вистояли, збереглися і загартувалися у безбожні часи ленінсько-сталінсько-брежнєвських терорів, голодоморів і репресій, в умовах сибірських тюрем, каторг, заслань і переселень народів. І тому, коли хтось нарікає на якийсь викривлений у сучасному вертепі образ якоїсь иродової душі, то йому варто відповісти запозиченою (під час отих численних «сибірських турне») у росіян народною мудрістю: «Нєча на зєркала пєнять, колі рожа крівая!»

«Ізпрежде віка» і в усі віки жанри коляди та вертепу берегли і збагачували люди, яким, як слушно наголосив персонаж Віщуна-Гнатковського, «не все одно»! Їм не однаково, якою мовою розмовляти, які цінності сповідувати, які уроки історії вивчати. Тож надзвичайно важливо і значущо для нашої історії та культури, що коло захисників української ідентичності поповнила блискуча трупа акторів Івано-Франківського драмтеатру на чолі з Ростиславом Держипільським. І дай їм, Боже, здоров’я і сили дочекати нині-року, дай їм наснаги і натхнення на щодень і на многая літа оповідати, берегти й передавати від покоління до покоління цю чарівну Різдвяну містерію, що засвідчує перемогу добра над злом, любові над ненавистю, світла над темрявою.

І як би не примружувався від цього світла кудлатий пан-цинік, йому не вдасться його погасити. Бо Вифлеємська зірка – не обленерго: в приват не продається… Вона світить усім людям, даючи надію на вічне відродження Божої Любові до кожного, хто її чекає і потребує, як і було задумано Богом «ізпрежди віка»…

Читайте також: Зберігаймо спокій…

Підписуйтесь на наш канал у Telegram та наші сторінки у Facebook, Instagram і Twitter. Щоб першими дізнаватися про головне, що відбувається в Івано-Франківську, області, Україні та світі.

При використанні будь-яких матеріалів інтернет видання гіперпосилання на конкретну новину чи матеріалів не нижче другого абзацу. Передрук матеріалів без погодження редакції забороняється.
&nbsp

Редакція WestNews

Україна, Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців 56
Прес-релізи: westnews.ua@gmail.com
Email редакції: editor.westnews@gmail.com

Підпишись

Розробка та дизайн:


X