Що робити, коли дитина кричить: гід по дитячих істериках

Оля Новак мама 11.11.2019, 19:40 

Коли я була ще молода і без дітей, то на кожен дитячий крик поруч думала: «Боже, бідна дитина, а мама погана, отак доводить свою крихітку». Зараз, з двома дітьми, я думаю так само, але жалію вже маму.

Бо причин для дитячих істерик є безліч: не хочу вдягатись, хочу на он ту високу гірку або всі мильні бульбашки в цьому магазині, повалятись у калюжі чи іграшку іншої дитини, розливати на себе воду або скидати шапку взимку. Часто ці дитячі потреби ми сприймаємо як забаганки або щось нераціональне, що неможливо виконати. Тоді природно, що дитина засмучується, а оскільки вона ще не вміє контролювати свої емоції, то засмучується голосно і тяжко, інколи з тупотінням ногами чи паданням на землю.

Не дали “протащити” кульок персиків по бруківці

В мене одного разу була класична ситуація, навіть, я б сказала «золотий стандарт» дитячих істерик: заходимо ми в магазин і моїй донечці дуже стало потрібно шість! маленьких автобусів. Тоді гроші в мене були тільки на один, та й нащо їй всі шість, щоб валялися по хаті? І я запропонувала купити один. Але моя дитина була непохитна. Продавчиня навіть їй згідна була дати сумочку, в якій зберігались всі оці злощасні автобуси і один з них. Але ні, моє золотце злосно згрібало всі шість в ту сумку і йшло на вихід.  Розізлилась і я, відмовилась від іграшок і ми вийшли. Що тоді почалося… плач, крик, відмова йти зі мною, не реагування на мене та валяння по землі. Навіть дяді/тьоті, котрі йшли повз не допомагали, а коли я брала її на руки, то донька вигиналась так, що я боялась просто її впустити. Добре, що до будинку було недалеко, я взяла мою вже важкеньку “крихітку” за руку і потягнула додому в прямому значенні цього слова, а вдома залишила в коридорі і пішла в кімнату заспокоюватись.

І справді, дитячі крики без видимої причини – це випробування для всіх. Вік, коли вас випробовують на міцність, варіюється приблизно від 1,5-2,5 років. Це той період, коли ваше чадо дозріває до стадії «вже все можу, хочу і дайте спробувати», але ще не виробився інстинкт самозбереження та воно не розуміє базових рамок і правил (наприклад, що роздягатись до гола восени в центрі міста – це трохи погана ідея). Звісно, ви, встановлюючи ці рамки, натикаєтесь на супротив. З іншого боку, ви не зможете давати дитині все, що вона хоче і виконувати всі її забаганки, бо чотири банки мильних бульбашок ви ще потягнете, але апетити будуть рости і рано чи пізно (краще рано) треба сказати “стоп” і встановити правила.

Фото до зняття памперсу. Центр Івано-Франківська.

Тому, в мене вже є декілька рекомендацій, як ці істерики краще оминути чи згладити.

Найперше домовлятися: ми купуємо в магазині тільки одну іграшку, бо на всі нам не вистачить грошей. Ми прокатаємось на цій гірці тільки раз, бо мамі треба забрати зі школи сестричку. Пояснюємо все дуже детально і декілька разів.

Якщо ж ви бачите, що от-от почнеться буря, то можна спробувати забрати подразник або переключити увагу дитини на щось інше. Але це діє тільки на початковій стадії, коли дитина вас ще чує і не завжди. Ще така суперсила є не у всіх, наприклад: моя свекруха вміє гарно користуватись цим методом, я ж часто впадаю в ступор і опускаю цей момент.

Коли це не допомагає, тоді мій метод – не реагувати або, як кажуть у народі,  – «рубати лебедя». Іноді буває таке, що дитина більше кричить біля мами і проганяє її, коли мама відходить, але є поруч, все затихає. І це мої випадки, тому коли буря трапилась вдома, я стараюсь піти в іншу кімнату, час від часу повертаючись, щоб оцінити обстановку та спробувати взяти на руки. Якщо ж на вулиці – стараюсь зберігати спокій, впевнююсь, що дитина в безпеці (не на дорозі, наприклад) і залежно від часу і обставин або беру на руки/запихаю в ерго-рюкзак і прямую додому, або сідаю біля нею і чекаю. Моя теорія полягає в тому, що дитячі істерики – це гра одного актора. І, звісно, йому потрібні глядачі, а ще реакція, тобто задоволення його потреби. І якщо ця потреба справді важлива, то, звісно, я зроблю все, щоб моя дитина не плакала, але якщо це щось нераціональне, то дозволивши раз, дитина буде думати, що це дієвий метод і застосовуватиме  його й надалі.

Якщо ж ви стали свідком такої події, то не спішіть звинувачувати матір, що вона нічого не робить і не може заспокоїти дитину, можливо, в неї тактика така ж, як і в мене. Повірте, мами найменше хочуть, щоб їхня дитина плакала і також можуть бути розгублені, без сил, чи вже спробували всі методи. Також, не треба гратись в добрих тьоть і дядь і пропонувати дитині цукерку, піти з вами або сварити маму при дитині. Краще підійдіть і запропонуйте мамі допомогу: приглянути за другою дитиною, позбирати розкидані іграшки чи взяти якісь речі/візок, поки та нещасна жінка намагається взяти на руки цей “клубочок” нервів і криків. Якщо вас дратує ця ситуація – пройдіть мимо.

Іноді такі ситуації стаються в закритому приміщенні чи транспорті. Наприклад, моя молодша донька не любить їздити в громадському транспорті, а мені майже кожного дня доводиться возити старшу на гуртки. Що я тільки не наслухалась від людей про «не може дитину заспокоїти» і що з дітьми треба вдома сидіти. Ваш алгоритм – діяти, як вказано вище. Або прокачувати своє терпіння, пам’ятати, що це громадський транспорт, яким має право їхати кожен. І ні, мама така ж людина, як і ви, вона не має чарівної кнопки, яка виключить того крикуна і не завжди знайде дієві методи. Іноді ніякі методи просто не працюють, хоча ця бідна жінка вже відчуває провину за те, що її дитина порушує спокій (це я про себе).

І в цій ситуації тішить тільки те, що рано чи пізно дитина змучиться і затихне, а потім і виросте. Тоді перед батьками постануть нові виклики і завдання, але це вже зовсім інша історія.

Коментар психолога: Ірина Лабаз – дитячий та сімейний психолог, ведуча авторських програм для мам, мама двох дітей, засновник блогу «Зростаємо природно».

Справді, дитячі істерики – незмінна складова у певному віці. Це нормальний етап розвитку психіки і від нього ми нікуди не подінемося. Проте можемо навчитися правильно реагувати та діяти. Коли дитина плаче через якусь начебто дрібничку, пам’ятайте, що для неї це дуже і дуже важливо. От як би ви себе почували, якби на роботі отримали догану на порожньому місці та незадоволення керівництва? Погано, мабуть. Дитина себе почуває приблизно так само. Вона ще не може зрозуміти, що цукерку дадуть всього лиш через 5 хвилин. Для неї це ніколи. Не розуміє, що мама не може купити оцього желейного черв’ячка, бо це геть некорисно. Але інші діти їдять, чому мені не можна? Дитина не знає таких абстрактних понять, як гроші і що їх потрібно заробити. Таких прикладів – десятки в кожної мами. Але за своєю суттю вони всі однакові. Дитина кожну ситуацію переживає всією глибиною своїх емоцій, вона просто ще не здатна їх контролювати, її мозок тільки починає розвиватися для цього. Ми є контейнерами для дитячих емоцій, ми маємо втішити, пригасити бурю, а тоді вже достукуватися до розуму та щось пояснювати.

Так, дуже важливо створити дитині безпечне середовище, де вона зможе виплакати все горе. Сюди також належить відсутність чужих людей. Іноді ці «добрі» люди своєю «допомогою» роблять тільки гірше. Дитина лякається їх, коментарів «про заберу» та «заводиться» ще більше.

Також я не зовсім схвалюю варіант «залишити в кімнаті, сама заспокоїться». Для цього в дитини ще не розвинувся повністю мозок і потрібна допомога мами, яка пояснить емоції маленької людини та допоможе. Для дітей така дія може дорівнювати тому, що їхні емоції геть неважливі. Такий варіант допустимий тоді, коли мама вже закипає і може зірватися на дитині. Тоді це менше зло.

11.11.2019, 19:40 

При використанні будь-яких матеріалів інтернет видання гіперпосилання на конкретну новину чи матеріалів не нижче другого абзацу. Передрук матеріалів без погодження редакції забороняється.
&nbsp

Редакція WestNews

Україна, Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців 56
Прес-релізи: westnews.ua@gmail.com
Email редакції: editor.westnews@gmail.com

Підпишись

Розробка та дизайн:


X