Повірити в диво

Оля Новак мама 30.12.2019, 18:05 

Мама розказувала, коли я вперше побачила сніг… Якщо бути точним то вдруге, бо коли тобі місяць чи два – будь-які сніги до лампочки. Так-от, коли я побачила той сніг, я почала з захватом кричати «метанка», що в перекладі на людську мову означає «сметана», кидатись у сніг з головою і їсти його. Правда, швидко зрозуміла, що щось тут не те, але сніг люблю і досі.

Коли вчора ми вийшли на вулицю, менша дворічна донька теж зраділа снігові, почала загрібати його руками і ловити сніжинки ротом. Це її третій сніг, але все відбувається як вперше. Дивлячись на неї, я згадала себе дитиною  і свої радощі. Наприклад, як тато запрягав в прості санки нашу німецьку вівчарку Діка і той катав нас з сестрою і гасав з нами. Тато біг попереду, щоб в собаки була мотивація, Дік за ним, а ми з сестрою трималися, щоб не впасти і раділи цій пригоді. Або коли ми вдягались в декілька шарів одежі, брали пакети і йшли кататись з гірки. Страшно було дуже, але тебе хтось ззаду штовхав і ти кричиш вже від радості. А потім йдеш додому холодна-голодна з червоними щоками, але завтра біжиш туди ще.

Я думаю, діти нам послані не тому, щоб подати на старості склянку води, а саме щоб ми не забували моменти радості. Так, легко з дня в день йти по своїх справах, ставити цілі і досягати їх, говорити на розумні або не дуже теми і думати, що ми щось змінюємо в цьому світі. Або нічого не змінюємо, а варимось у буднях.

Але діти дають можливість бути в цьому моменті, зупинятись і повірити в диво. Перше диво – їхнє народження. Як ти – проста людина змогла долучитись до чогось прекрасного та ідеального, до цього маленького комочка, який спить біля тебе. А далі дива трапляються надто часто: перша усмішка, перші кроки, перше слово. З ними ти частіше посміхаєшся та плачеш від гордості. Навіть виступ твоєї крихітки на святі в дитсадку сприймається так, ніби ти особисто перемогла, як мінімум, на Євробаченні. А на будь-яке родинне свято і збір родичів ви вже маєте свого безкоштовного аніматора, тамаду і повну концертну програму в одній або кількох маленьких особах. Тут тобі і танці, співи, гра на музичних інструментах і багато розваг – від хованок до «один день в садку». А скільки творчості! Ви поринаєте в неї, бо малюнків вам намалюють стільки, що якщо ви захочете розвішати всі вам не вистачить стін, правда, іноді і самі стіни стають полотнами і тоді тримайтесь, валер’янка вам в поміч.

Діти вчать, що кожна комашка важлива, а тварини – великі друзі. Дощ і калюжі – це весело, а цю велику бурульку можна облизувати замість морозива. Вони точно знають, що магія і дива існують, бо є сніг і веселка, море і пісок, хмаринки і трави. Вони вірять в єдинорогів, фей і точно в святого Миколая, бо хто ж тоді приносить подарунки. З дітьми можна легально дуркувати і кататись на качелях, бігати і дути кульбабки.

Діти вчать любові до всіх і відкритості, бо ж люблять не за щось, а просто так, а друзів заводять з пів слова. Вони – справжні, не бояться багато обіймати і відкрито говорити про свої почуття. А стільки компліментів, скільки скаже дитина, ви не почуєте від жодної людини:

– «Ти в мене така красуня! Тобі так пасує цей халат!»

– «О, мама ти вариш манку краще, ніж в садку!»

– «Ти написала новий вірш? Нууу, якийсь такий незрозумілий, але красивий. Мама, та ти письменниця!»

Ви завжди будете зіркою вечора і все, що для інших здається буденністю для ваших дітей стане верхом майстерності.

Діти навчають турбуватися про ближніх і не тільки тому, що ви турбуєтесь про них, вони також турбуються про вас. «Спи, спи, мама», – гладила мене по голові старша, коли вставала в 7 ранку дивитись мультики. Або не забувала і про батьків, коли гостювала в бабусів і їла там щось смачненьке: «Бабуся, дай мені ще один торт додому, треба ще і моїй матусі принести (один час вона мені казала виключно «матусенька»). А молодша годує мене своєю їжею, щоб я не була голодною.

Діти показують нам, що моменти – це важливо, бути тут і зараз, проживати, радіти і усміхатись. Вони вчать бути добрішими і чогось такого важливого… вони самі творять магію своєю присутністю та сміхом. І свята – найкращий момент, щоб вчасно зупинитись і озирнутись: помилуватись снігом та ялинкою, пограти в сніжки і з’їхати з гірки, віднайти в собі ту маленьку дитину, яка продовжує вірити, радіти дрібницям та любити себе, ближніх і цей всесвіт – не за щось, а просто так. А значить вірити в диво. І творити його для інших.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:РУКИ ГЕТЬ ВІД СТОЛУ АБО ДІЄТА ДЛЯ ГОДУЮЧИХ МАМ

30.12.2019, 18:05 

При використанні будь-яких матеріалів інтернет видання гіперпосилання на конкретну новину чи матеріалів не нижче другого абзацу. Передрук матеріалів без погодження редакції забороняється.
&nbsp

Редакція WestNews

Україна, Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців 56
Прес-релізи: westnews.ua@gmail.com
Email редакції: editor.westnews@gmail.com

Підпишись

Розробка та дизайн:


X