Як поєднати роботу та догляд за дитиною: мій досвід

Оля Новак мама 04.11.2019, 17:14 

Спойлер: ніяк. Але я спробувала і от що з цього виходить.

Зізнаюся чесно: я активна мама, і сидіти в декреті – це не моє, від слова, зовсім. Я сохну, чахну і думаю, що життя проходить повз. Тому що я тільки не робила протягом двох декретів: продавала одяг, підробляла логістом, пробувала себе у журналістиці, організовувала поетичні вечори і брала участь у них, читаючи свої вірші, «волонтерила», займалась громадською діяльністю, брала участь у проектах, тренінгах з гендерної рівності і культурного менеджменту, сама була ко-тренеркою у міській раді і навіть грала у виставі документального театру «Склянка морквяного соку». І це все спочатку зі старшою, а потім молодшою доньками. Іноді з двома водночас, але більшість моїх робіт і експериментів випали на долю молодшій Оленці. І на мою долю також.

Творчий вечір. Ми з Оленкою в ролі ведучих. Фото: Наталі Вишневецької.

Дехто з друзів чи знайомих захоплюється мною, бо я все встигаю і не сиджу вдома в декреті. Але весь секрет в тому, що я нічого не встигаю. Щось обов’язково випадає, найчастіше – це порядки в хаті (мамо, забудь це речення). Хтось може сказати: ну подумаєш що тут такого, дала дитині іграшки чи мультики подивитись, а сама працюєш, це ж не на швидкій і не біля станка. Ще іноді інтернет для кращої візуалізації підсовує картинки, де милі діти в білосніжних вбраннях сидять з мамою біля комп’ютера і усміхаються або чемно граються поруч. Брехня це все.

На фото ми справді такі милі і усміхнені, але реальність така, що працювати з донечкою у мене виглядає приблизно так: встала зранку, зробила собі швиденько кави і сіла за комп’ютер з думкою хоч трішки попрацювати, поки вона спить. І тут за всіма законами жанру Оленка прокидається. Переодягти, зробити сніданок, почати годувати. Але твоє чадо – самостійна і творча натура, тому в їжі вона, ти і половина кухні. Розізлитись, відмити всіх і всьо, і продовжити годувати. Коли «з горем пополам» всі поїли, згадуєш за каву –  п’єш вже холодну. Далі підсовую доньці іграшки з надією, що вона хоч трохи побавиться, але ні, вона сідає з тобою за комп’ютер і намагається допомогти, натискаючи на всі кнопки. Спускаю Оленку на підлогу і намагаюсь зосередитись, щоб написати текст. Спочатку 5 хвилин спокою, які коштують мені рознесених по хаті іграшок або порваного на дрібні шматки туалетного паперу. Я не зважаю і входжу в кураж, думки сформовуються в текст, а потім комп’ютер раптово виключається сам, опускаю очі донизу і бачу, що моя дорога любов натиснула кнопку «Пуск». З трепетом включаю той комп’ютер і… збереглась тільки половина тексту. Пара йде з вух, я проходжуюсь по хаті, щоб заспокоїтись, а текст таки дописую вночі, коли всі давно сплять.

Як тут допомогти собі? Якщо це треба на зараз, то змиритись і бігати між дитиною (їсти/спати/памперс поміняти) і роботою. Довше, енергозатратніше, але можливо. Варіанти бабусь/нянь я не пропоную, бо це найочевидніше, але не всі можуть собі дозволити. Якщо перенести роботу можна, то перенесіть на сон дитини, пізній вечір, коли всі сплять, або вихідні.

Ще є тренінги. Те, що Оленка пройшла всі тренінги і «впитала» ту мудрість з молоком матері – то є факт. Але знайте – вона в душі мисткиня і  художниця від Бога. Бо донька не може спокійно сидіти і слухати це все – їй потрібно творити і прикрашати простір навколо. Рецепт простий: береться маркер, а краще п’ять, і розмальовуються руці. Але ж тільки її руки – то не цікаво і площа невелика, не розженешся. Тоді вихід один – роздягтись до памперса. Ні місце, ні люди її особливо не хвилюють. А там художниця творить трьома кольорами з голови до п’ят і – «Оленка-картина» готова. Якщо ж вона входить у кураж, то і підлога, і оточуючі стають художніми витворами також, а найперше – мама. Правда ввечері ті картини батьки ледве змивають, зате на наступний день тренінгу можна все по-новому.

Фото: Ксеня Янко

Крім маркерів Оленка дуже «поважає» ще різні рідини: розлити на себе/підлогу/стіл сік/воду/молоко – то її обов’язок. Коли вже розлила, можна ще серветки зверху понакладати і ручками їх пригладити, щоб ніхто не помітив. Що робити в цих ситуаціях? Зберігати спокій, якщо ви хочете добути ті тренінги до кінця. Маркери рано чи пізно відмиються, люди звикнуть, а ваше завдання прибрати масштаби трагедії або хоча б локалізувати її.

Іноді мені треба піти на якусь подію або важливу зустріч. Тоді обов’язок дитини тікати від маминих спроб одягнути її, а коли нарешті вийшли на вулиці, то тікати в принципі.  Цей маневр називається «крок вперед – два кроки назад». Але в цьому я бачу і позитив: тепер не я чекаю людей, а вони мене. В цих випадках моє спасіння слінг або ерго-рюкзак – запхав в нього і кричить- не кричить, а тут уже ти правиш балом, і ви йдете куди тобі треба, а не їй.

І це лише частинка прекрасних епізодів, пригод і віражів, які вносить дитина у намагання попрацювати. Звісно, самому набагато легше і продуктивніше, але поєднати активне життя, дитину і улюблену справу або хобі – можливо. Не бійтесь брати на різні заходи, подорожі чи неформальне навчання своїх дітей і не сильно зліться на чужих. Іноді буде важко, іноді нестерпно, але нудно не буде точно, це я вам обіцяю.

04.11.2019, 17:14 

При використанні будь-яких матеріалів інтернет видання гіперпосилання на конкретну новину чи матеріалів не нижче другого абзацу. Передрук матеріалів без погодження редакції забороняється.
&nbsp

Редакція WestNews

Україна, Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців 56
Прес-релізи: westnews.ua@gmail.com
Email редакції: editor.westnews@gmail.com

Підпишись

Розробка та дизайн:


X