WestNews.com.ua

Євген БАРАН: ЄДИНЕ, ЩО МЕНЕ ТІШИТЬ – ХОДА

25.02.2020, 12:14  |  Автор:   Власенко Власта

Євген БАРАН, літературознавець, критик, кандидат філологічних наук Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, Заслужений працівник культури України – про особисті успіхи,  Спілку письменників, довірливість до людей, друзів і недрузів, силу і вдачу, літературу і життя, – спеціально для WestNews

 

Картинки по запросу "євген баран"

         Довгий період Ви були головою обласної організації Спілки письменників України. Розкажіть про цей час, чим Ви задоволені?

Так. Я очолював обласну спілку письменників 10 років, після Павла Добрянського (15 років) і Ярослава Дорошенка (13 років) – це третій показник за витривалістю. Жартую щодо витривалости.

Що вдалося? Вдалося зорганізувати декількох людей, переконати людей у владі, що Спілка здатна бути консолідуючою громадською організацією. Хоча не пройшло без конфліктів (особливо перші два роки). А зроблено? Започатковано декілька фестивалів:  імені Тараса Мельничука «Покрова» (починали з Василем Карп’юком), фестиваль імені Квітки Цісик (ідея Ярослава Ясінського, ми надали фестивалю громадсько-культурного звучання за сприяння Коломийського районного управління культури (п. Людмила Федор) і Коломийської районної бібліотеки (п. Наталія Терлецька), фестиваль «Листопадовий Чин» (фестиваль і в рамцях фестивалю –  наукова конференція) А ще – традиційне Свято ліричної поезії імені Івана Франка (організатор Василь Олійник), проведення конкурсу «Краща книга року Прикарпаття» (з управлінням культури, релігій та національностей ОДА). Традиційні сходження на Говерлу й читання авторських творів учасників. Проводили локальні фестивалі гумору імені Павла Добрянського, фестиваль «Чуєш, брате, мій» (заробітчанської літератури), «Письменницька ватра над Черемошем» (Василь Нагірняк). Сотні презентацій, сотні виданих книжок, започаткування серій «Бібліотека Галицька» та Івано-Франківської спілки письменників. Пожвавилася робота з журналом «Перевал».

Велику підтримку надали Спілці управління культури, релігій та національностей Івано-Франківської ОДА (п.Володимир Федорак), Івано-Фоанківська обласна рада (Олексадр Сич), міська влада (за каденції Віктора Анушкевичуса, особливо в часи, коли заступником з гуманітарних питань був Михайло Верес). Мали підтримку і за нинішнього міського голови Руслана Марцінківа, налагодили співпрацю з Івано-Франківською обласною бібліотекою імені Івана Франка (п. Людмила Бабій), обласною бібліотекою для юнацтва (п. Світлана Шаган), міською (п. Ганна Медвідь), а також співпрацю –  з районними бібліотеками, насамперед, Городенківською, Рожнятівською, Надвірнянською), Літературним музеєм Прикарпаття (п. Володимир Смирнов), Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника (ректор проф. Ігор Цепенда). Налагоджена добра співпраця з Івано-Франківською обласною організацією НСКУ (голова Михайло Косило),зокрема, заснована спільна літературно-краєзнавча премія імені Миколи Євшана.

Хочу згадати людей, які мене підтримували: Павло Добрянський (1930-2011), Василь Бабій (головний «ідеолог» спілки), Нестор Чир (1938-2014), Василь Гостюк,Роман Киселюк, Михайло Батіг, Василь Мойсишин, Степан Хороб та інші.

Словом, це був хороший період спілчанської активности і громадського служіння.

    Що би Ви зараз зробили інакше?

Не знаю. Не жартую. Спочатку був період „притирки“, „локальних воєн“. Завжди щось робиш з тими людьми, які відгукуються. Не шукаєш причин їхнього відгуку, бо ризикуєш провалити задумане. Як правило, робиш не завжди з тими, з якими би хотів робити. Бо люди, як люди, – хтось має „шкурницькі“ інтереси, хтось не бачить далі свого локального дійства. Але ти не шукаєш причин, а хочеш бодай на крок зрушити справу. Тому не думаю, що мені би вдалося щось інакше. При тому, що я знав за людей різне, й мені завжди говорили про окремих людей різне, проте я волів „вдавати“ „сліпого й глухого“, бо сподівався, що ці люди теж здатні змінитися. Не здатні. Але то вже инча історія.

    Уже майже рік як Ви вирішили піти з посади голови Спілки. Що змінилося за цей час, чи задоволені Ви роботою організації зараз?

Змінився ритм і масштаб привертання уваги. Але це вже не до мене питання, чому.

Картинки по запросу "євген баран"

    Ви якось  так несподівано і “голосно” вийшли зі Спілки. Чому так сталося?

Я припинив своє членство в Івано-Франківській обласній організації НСПУ, хоча розумію, що повертатися нема сенсу. Чому? Звичайно, людське причиною. Я не шкодую, що на звітних зборах переконав людей голосувати за одну людину, а не за инчу, яка дуже хтіла. Але ми помиляємося в людях. Люди вміло „шифруються“. Моя довірливість до людей нічого не змінює. А тому, аби не бути звинуваченим, що я заважаю реалізовувати „ґрандіозні плани“ в роботі спілки чи заздрю чужим успіхам і таке инче, – я вирішив, що все, залежне від мене, на цьому місці, зробив. Тільки й всього.

    Як загалом Ви оцінюєте Спілку як явище в Україні, Це вже постсовковий рудимент чи ще таки потрібна формація?

Мене не цікавить питання, Спілка – постсовковий чи не постсовковий рудимент. Дуже важко змінити структуру роботи. Бо все це закроєно на людському. Одна людина має задуми громадські, инча – приватні, третя – хворобливо-амбітні, четверта – кар’єрні, п’ята – деструктивні. Це все-таки творча організація, при перевитратах творчого у ній. Уміння комунікувати з людьми і об’єднувати їх для спільної мети, – се не менший талант, аніж щось написати. Нагадаю афоризм Станіслава Єжи Лєца: “Геніальні люди трапляються нечасто. Існують або генії, або люди”. Що ж до себе, то при всіх помилках, які роблю, а роблю їх немало («рівним може бути лише патик», – Франко), то залишаюся «епігоном десяти заповідей» (за Лєцом).

    Що для Вас література?

Світ. Він має здатність заворожувати, затягувати в себе. Якщо втратиш нитку Аріадни для повернення до реальности, – ризикуєш вічність блукати в її лабіринті. Сей світ мене змінив. Він мене наснажує, і краде мене у рідних. Коли забуваюся, – жінка не встидається нагадувати. І се добре. Але без цього світу мені моментами незатишно. «Хто мало бачив, багато плаче» (Лопе де Вега).

     Хто для Вас література?

Література – се люди, спілкування з людьми“ (Володимир Брюґґен). Я можу годинами розповідати про Людей, які самі стали Літературою. Перейшли в літературні сюжети, міти, легенди, – в залежности від того, чи вони тут з нами, чи вони десь – але таки з нами

    Що таке, по – Вашому, дружба?

Як і Любов – та сакральна правда, яка нас тримає в полі етичному, сиріч, людському. Робота зі словом у мене забрала багато первинної щирости і безпосередности. Я не кажу, що це неминуче, але так є. Тому про дружбу я завжди говорю з ностальгією, як про Золотий Вік людської цивілізації. Хоча є в моєму житті декілька людей, які почуття Дружби ніколи не переведуть в розряд літературних сюжетів. І дякую Богові, що такі люди у мене є.

Картинки по запросу "євген баран"

       Як справляєтеся з підлістю, підставами, невдячністю?

Це завжди несподіванка, яка тебе, скільки б не чекав, – завжди застане зненацька. Я таких людей забуваю. Просто забуваю. Ніколи не повертаюся до них. Я не згадую їх ні серед живих, ні серед мертвих. Не знаю, як я до цього дійшов, але так є. І тут я вже себе не зміню.

   Що найбільше цінуєте в людях?

За Сковородою – вдячність.

   Студенти цінують Вас за гострий розум і оригінальність. А за що ви їх?

За молодість, насамперед. Я працюю зі студентками. Колись навіть створив афоризм: «Боюсь європейської дискримінації. Все життя любив більше студенток, аніж студентів».

Вони приходять у 16-17, а йдуть у 21-23. І на моїх очах пройшли тисячі метаморфоз, коли із пуп’янка виростала чарівна квітка, і я встигав побачити перші ознаки „всихання“. Це трудно передати словами, ще трудніше описати.

А далі – вдячність, мудрість, професійність.

Картинки по запросу "євген баран"

         Що цікавого плануєте видати чи зробити в найближчому часі?

Підготував, упорядкував Спогади своєї цьоці Євгенії Нагірняк (1926-2011) і мами, Михайлини Баран (1929-2017) «Стежками минулого». Це родинна книжка, але є у ній і сторінки галицької трагедії 30-50 років минулого століття. З Олегом Баганом (Дрогобич) і Мар’яною Комарицею (Львів) готую том вибраного Миколи Євшана (1889-1919). Плануємо з Олегом Баганом підготувати вибране Олеся Бабія (1897-1975). З Василем Бабієм і Володимиром Смирновим підготував Антологію «Дух Букви».

Словом, йду. Шпортаюся, заляпуюся болотом, обтріпуюся і йду. І се єдине, що мене тішить – хода…

Розмовляла Власта Власенко

Підписуйтесь на наш канал у Telegram та наші сторінки у Facebook, Instagram і Twitter. Щоб першими дізнаватися про головне, що відбувається в Івано-Франківську, області, Україні та світі.

При використанні будь-яких матеріалів інтернет видання гіперпосилання на конкретну новину чи матеріалів не нижче другого абзацу. Передрук матеріалів без погодження редакції забороняється.
&nbsp

Редакція WestNews

Україна, Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців 56
Прес-релізи: westnews.ua@gmail.com
Email редакції: editor.westnews@gmail.com

Підпишись

Розробка та дизайн:


X